Гроші платників податків – на фікцію? Як європейські дотації живлять великодержавний шовінізм “російської опозиції”.

В крайні ​роки Європа стала прихистком для численних представників так званої російської “опозиції”, які тікали від режиму путіна. Вони отримують фінансову підтримку від Європейського Союзу, гранти та майданчики для виступів, позиціонуючи себе як “іншу росію” – силу, що прагне демократії та поваги до міжнародного права. Однак, при детальнішому розгляді, діяльність значної частини цієї “опозиції” перетворюється на цинічну імітацію, що несе серйозні ризики для України та європейської безпеки.

​Великодержавний шовінізм як “новий” порядок денний
​Однією з найбільш кричущих проблем є те, що, попри декларовану опозиційність до путіна, багато його критиків залишаються носіями глибоко вкоріненого великодержавного шовінізму. Їхня риторика часто лише незначною мірою відрізняється від офіційної кремлівської пропаганди, коли мова заходить про Україну.

​Замість чіткого визнання росії агресором, беззастережного засудження окупації та повної підтримки територіальної цілісності України в кордонах 1991 року, ми регулярно чуємо: ​натяки на “один народ”.

Навіть під час війни деякі опозиціонери дозволяють собі заяви про “братні народи” та “одну культуру”, які, по суті, легітимізують імперські наративи путіна. Наприклад, один із відомих діячів, виступаючи на європейському майданчику, припустив, що етнічним росіянам “психологічно важко вбивати українців, тому що ми – один народ”, тим самим імпліцитно принижуючи інші національності, яким “простіше” воювати, та підтримуючи саму ідею російської “особливості”.

​Ухиляння від відповідальності: Фокус зміщується на “поганого путіна” та “вину режиму”, мінімізуючи колективну відповідальність російського суспільства та історичну тяглість імперської політики.

​”Торги” територіями: Деякі фігури уникають прямого засудження анексії Криму або пропонують “компромісні” рішення, що є неприйнятними для України.

​Фактично, вони виступають за “росію без путіна”, але не за “росію без імперії”. Для України та Європи це означає, що зміна лідера в Кремлі не обов’язково принесе мир, якщо нова влада продовжуватиме мислити категоріями “сфери впливу” та “один народ”.

​Імітація діяльності та фінансові потоки
​Європейський Союз та окремі країни інвестують значні кошти в підтримку російських “демократичних сил” у вигнанні. Ця допомога мала б сприяти розвитку незалежних медіа, громадянського суспільства та підготовці майбутньої демократичної еліти.

​На практиці ж, ця фінансова підтримка часто перетворюється на:
​”Розпил” грантів: Створення численних, часто дублюючих один одного, фондів, форумів та медіа, які генерують мінімальний вплив на ситуацію в росії, але чудово освоюють європейські кошти на адміністративні витрати та високі гонорари.

​Відбілювання товстосумів: Однією з найцинічніших практик є лобіювання інтересів російських олігархів та великих бізнесменів, які виїхали з росії. Ці “товстосуми” роками підтримували режим путіна, отримували від нього контракти, а тепер, опинившись під санкціями, намагаються “відбілитися” через зв’язки з “опозиційними” діячами, демонструючи фіктивну “антивоєнну” позицію. В обмін на фінансову допомогу чи лобізм у європейських столицях, “опозиціонери” фактично допомагають фінансовим донорам режиму путіна зберегти свої активи в Європі.

​Підігравання кремлю: Непрямий ефект діяльності деяких “опозиціонерів” полягає в тому, що вони консервують уявлення про росію як про єдиний, неподільний, імперський простір. Це дає путіну можливість стверджувати, що справжніх альтернатив його курсу в росії немає, а “опозиція” – це такі ж імперці, тільки більш слабкі.

​Необхідність ревізії європейської політики
​Європейські партнери мають усвідомити: підтримуючи цю так звану “опозицію”, вони ризикують фінансувати консервацію російського імперіалізму. Європа повинна вимагати від тих, кого вона підтримує, недвозначних та чітких позицій:

​Повне визнання агресії та окупації.

​Визнання імперської відповідальності, а не лише “вини путіна”.

​Підтримка деколонізації та права національних меншин росії на самовизначення.

​Інакше, європейські гроші, призначені для боротьби з диктатурою, продовжать живити лише її чергову, “оксамитову” версію, яка буде не менш небезпечною для майбутнього України та всього континенту. Справжня демократична опозиція має починатися з відмови від імперського мислення, а не з його “перефарбування” у ліберальні тони!
#шовінізм
#Європа
#війна
#путін
#опозиція

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Легендарний “батько міста”, вічний мер, Андрій Іванович #Садовий, – це ж не просто політик, це вже частина міського ландшафту, як Високий Замок чи черговий недобуд в історичному ареалі! За майже два десятиліття його “служіння” (слово “правління” якось занадто вже пахне диктатурою, чи не так?), Львів перетворився на зразок… чогось дуже специфічного.

​Давайте поглянемо на цю постать із “чесними очима”, як він сам, напевно, дивиться на свій місячний звіт про зарплату.

​Зарплата і премії: “Тяжка праця” з математичним ухилом
​Почнімо з найсвятішого – кишені мера. Коли інші #львів’яни вчаться мистецтву виживання на мінімалку, наш Андрій Іванович демонструє чудеса фінансової акробатики. Посадовий оклад? Скромно. Але ж як жити без доплат, надбавок, премій за “високі досягнення у праці” та, о, диво, за “роботу з таємними документами”!
​Звісно, робота мера – це вам не в парку каштани збирати. Це дуже, дуже тяжка праця: сидіти в Ратуші, підписувати папери, час від часу виїжджати у “стратегічні” відрядження (звісно, за наш рахунок), а потім із “тяжким” зітханням нараховувати собі та своїм заступникам премію, яка вдвічі, а то й втричі перевищує сам оклад. Це ж не #корупція, це премія за віртуозне уникнення корупції, чи щось типу того. “Чесні очі” не дадуть збрехати: такі гроші просто необхідні для збереження високого морального духу та мотивації до… ну, ви зрозуміли, до чого.

#​Закупівлі та #Земля: Великі Шахи у “Маленькому” Місті
​Ах, львівська земля! Вона, як львівська кава, дорога і з гірчинкою. І, звісно ж, вона потрібна #забудовникам, які так “щиро” люблять старовинну архітектуру, що прагнуть її… оточити чимось новеньким і високим.
​І тут на сцену виходить неперевершений майстер дрібного шрифту та “стратегічних” рішень! “#Дерибан” – це слово занадто грубе. Скажімо так: це оптимізація земельних ресурсів на користь “обраних”. Земля, яку отримують “безкоштовно” чи за заниженою вартістю, потім чудесним чином перепродається, приносячи мільйонні прибутки – не місту, звісно, а друзям-інвесторам. І мер, який мав би захищати місто від хаотичної забудови, лише “намагається” оскаржити скасування історико-архітектурних планів у судах. Це так мило! Він навіть звертається до нардепів! Боротьба із забудовниками, які приносять йому гроші… чи, точніше, дозволяють їм приносити гроші “комусь” — це ж справжній політичний трилер!

​Комунальні “Досягнення”: #Вода та #Сміття – Вічні Світочі Прогресу
​Ось тут починається апогей його “довготривалого та успішного” правління. Майже 20 років! Це ж ціла епоха! За цей час в Україні змінилося п’ять президентів, а у Львові не змінилося лише дві речі: мер і графік подачі води.

Вода. Постійне #водопостачання? Навіщо? Це ж занадто нудно! Наш мер дбає про те, щоб львів’яни не забували, що таке справжня цінність води. Виробляє у містян стійку звичку планувати життя під графік. Це ж елемент екологічної свідомості та медитації – чекати, коли ж із крана піде вода! Інші міста мають 24/7 воду. Львів має особливий, ексклюзивний досвід з елементами несподіванки.

Сміття. #Грибовицька трагедія, “сміттєва блокада”, вантажівки зі сміттям, які подорожують Україною, як дипломатичні місії! Це ж геніально! Це був перформанс, а не криза! Кожен львів’янин став учасником великого екологічного квесту “Знайди, куди поділося твоє сміття”. Замість того, щоб збудувати один завод, Садовий спромігся створити всеукраїнську дискусію про утилізацію ТПВ. Це ж піар-геній! А те, що через десятиліття проблема все ще існує, лише доводить, що це не проблема, а фірмовий стиль Садового.

​Епілог: “Львів Потребує Змін!”
​Так, Львів потребує змін! Але хіба може щось змінитися, якщо “голубий ворішка” з “чесними очима” так майстерно імітує діяльність, попутно забезпечуючи себе і своїх “друзів” на кілька життів вперед?

​Він не просто мер. Він – Символ. Символ незмінності, символ “успішного” політичного довголіття на тлі нерозв’язаних комунальних проблем та сумнівних фінансових потоків. Може, це і є його найвище досягнення? Залишатися при владі, коли все, що ти обіцяв, залишається лише обіцянками.

​Віват, Андрій Іванович! І нехай ваші премії будуть такими ж високими, як ціни на львівську землю, яку ви щойно комусь “подарували”. #Львів, як завжди, “успішно” стоїть на місці.

Але чому гонорові львів’яни майже двадцять років терплять цього персонажа???

Воїни Добра
Мережа Купуй!

ТОВ «Нова Пошта», це частина Nova Group. Діяльність компанії регулярно супроводжується критикою та скаргами з боку клієнтів.

​Власники та структура
​Засновники та ключові власники компанії “Нова Пошта” — Вячеслав Климов та Володимир Поперешнюк. Вони запустили бізнес та до сьогодні залишаються власниками контрольного пакету акцій. Міноритарним акціонером також є Інна Поперешнюк.

​Компанія залишається приватною та не залучала сторонніх стратегічних інвесторів, що дозволяє засновникам зберігати повний контроль над ключовими рішеннями. Група Nova Group, до якої входить “Нова Пошта”, також включає фінтех-компанію NovaPay (яка надає фінансові послуги) та підрозділ для міжнародних перевезень НП Глобал.

​​Критика на адресу “Нової Пошти” зазвичай концентрується навколо кількох основних аспектів:
​1.Затримки доставки
​Це одна з найпоширеніших скарг. Незважаючи на позиціонування компанії як служби експрес-доставки, клієнти часто стикаються зі значними затримками у термінах. Ці затримки можуть бути спричинені різними факторами, включаючи високе навантаження на сортувальні термінали (особливо у пікові періоди), логістичні збої та інше. Скарги клієнтів на недотримання заявлених термінів є систематичними.
​2.Проблеми з пакуванням та пошкодження відправлень
​Значна кількість негативних відгуків стосується якості перевезення та пакування. Клієнти регулярно повідомляють про:
​пошкодження або розбиття товару під час транспортування. ​Нав’язування платного пакування у відділеннях, яке, на думку клієнтів, є зайвим або неякісним. Часто персонал відмовляється приймати відправлення у пакуванні відправника, вимагаючи придбання фірмової коробки або матеріалів, що збільшує кінцеву вартість послуги.
​Втрату посилок або складність їх пошуку у разі зникнення.
​3.Високі тарифи
​Багато клієнтів вважають тарифи “Нової Пошти” завищеними порівняно з конкурентами або державним поштовим оператором. Хоча це частково компенсується швидкістю та покриттям мережі, цінова політика часто стає предметом критики.

​Оплата карткою як “Переказ коштів”
​Механізм оплати послуг, зокрема післяплати, є однією з важливих, хоча й менш публічно обговорюваних, критичних точок.

​Фінтех-послуги “Нової Пошти” надаються компанією NovaPay. Коли клієнт сплачує послуги або післяплату (зворотний переказ коштів за товар) банківською карткою через POS-термінал у відділенні, ця операція часто проходить не як класична торговельна операція (покупка), а як грошовий переказ (зазвичай послуга “Миттєвий переказ” або подібна). ​Що має наступні наслідки для клієнтів та фіскального навантаження компанії.

​Додаткові витрати для клієнтів: Банки-емітенти (особливо при використанні кредитних карток) можуть розцінювати таку операцію як “переказ коштів” (квазі-кеш, P2P-переказ) і стягувати відповідну комісію, яка значно вища, ніж комісія за звичайну оплату товарів/послуг. Це призводить до несподіваних додаткових витрат для клієнта.

​Потенційна мінімізація податкового навантаження: Проведення операцій як “переказ коштів” через власну фінансову структуру (NovaPay) може дозволяти оптимізувати податковий облік, оскільки обсяги “фінансових послуг” та “поштових послуг” оподатковуються по-різному, а післяплата є найбільш об’ємною частиною фінансового потоку. У той час як класичний еквайринг (оплата за послуги) фіксується як дохід від продажу, операція переказу відображає лише комісію за фінансову послугу.

​Висновок
Масштаби роботи ​”Нової Пошти” породжують значний обсяг критики. Скарги на затримки, пошкодження та дорожнечу є постійними. Окремої уваги заслуговує механізм проведення оплат карткою як грошових переказів, що є незручним та фінансово невигідним для клієнтів, а також викликає питання щодо прозорості фіскальних операцій компанії особливо в час воєнної агресії путінської рашки проти України!
#нова пошта
#скарги
#претензії
#податки

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Діяльність міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який обіймає посаду з 2015 року і є представником Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, неодноразово ставала об’єктом уваги антикорупційних органів, журналістських розслідувань та суспільної критики.

​Звинувачення у Корупції та Нецільовому Використанні Коштів
​Незважаючи на регулярну апеляцію до патріотичних гасел, критичні матеріали та розслідування у відкритих джерелах часто зосереджуються на таких аспектах:
​Скандали із Закупівлями та Тендерами: Неодноразово піднімалися питання щодо прозорості та обґрунтованості муніципальних закупівель, зокрема, щодо ремонту доріг, будівництва об’єктів інфраструктури та придбання техніки. Журналісти-розслідувачі вказували на ймовірне завищення цін та преференції для окремих, пов’язаних із міською владою, компаній.

​Земельні Питання та Забудова: Одним із найбільш критикованих напрямків є рішення щодо виділення земельних ділянок та дозволів на будівництво. Критики стверджують про непрозорість цих процесів, що, на їхню думку, призводить до “дерибану” міських земель, хаотичної забудови та ігнорування інтересів громади на користь інтересів забудовників.
​Справа “Теплокомуненерго” та Інші Розслідування: Впродовж років правоохоронні органи порушували справи, пов’язані з діяльністю комунальних підприємств під управлінням Марцінківа. Однією з найбільш резонансних була справа, пов’язана з Івано-Франківським міським теплокомуненерго (ТКЕ), де фігурували підозри у привласненні майна та зловживанні службовим становищем. Хоча Марцінків особисто не завжди отримував підозру, скандали стосувалися його підлеглих та комунальної сфери, за яку він несе політичну відповідальність.

​Політична Відповідальність та Ефект Деморалізації
​Дискредитація патріотизму через корупцію, що прикривається націоналістичною риторикою, має вагоме суспільне підґрунтя.
​”Щит Патріотизму”: Критики стверджують, що використання національно-патріотичної риторики та символіки ВО “Свобода” часто слугує “щитом” для прикриття неефективного управління та можливих корупційних схем. Це створює небезпечний прецедент, коли люди починають асоціювати патріотизм не зі служінням державі, а з особистим збагаченням під патріотичними гаслами.

​Справа Головка та Інші Приклади: Згадка про ексголову Тернопільської обласної ради Михайла Головка (також ВО “Свобода”), який був засуджений до 8 років позбавлення волі за вимагання та отримання неправомірної вигоди (хабара) за припинення кримінального провадження, є яскравим прикладом таких ризиків. Цей та інші подібні випадки, що стосуються членів ВО “Свобода” (як-от справи проти колишнього мера Тернополя Сергія Надала та звинувачення проти інших їхніх функціонерів) посилюють думку про системну проблему.

​Підрив Довіри: Діяльність, яка поєднує декларовану любов до Батьківщини з фактами чи підозрами у розкраданні ресурсів, фундаментально підриває довіру громадян до інститутів влади, місцевого самоврядування та, що найгірше, нівелює ідею патріотизму як чесного служіння. Це деморалізує суспільство, створюючи цинічне ставлення до публічних діячів, які використовують найвищі національні цінності для прикриття особистої вигоди.

​На прикладі Івано-Франківська та керівництва Марцінківа, критика зводиться до того, що фактичне управління містом (тендери, забудова, комунальні послуги) часто не відповідає високим моральним стандартам, проголошеним політичною силою, і стає джерелом політичної напруги та підозр у корупції.

​Висновок
​Критичний погляд на діяльність Руслана Марцінківа та його соратників із ВО “Свобода” в Івано-Франківську базується на численних повідомленнях ЗМІ та правоохоронних органів про непрозорість рішень, корупційні скандали навколо муніципальних закупівель та розпорядження міською власністю.

​Найбільш руйнівним наслідком такої діяльності є те, що вона перетворює патріотизм із заклику до чесного служіння на ширму для збагачення. Цей ефект деморалізації суспільства та дискредитації національних ідей є однією з найсерйозніших загроз для розвитку громадянського суспільства в Україні особливо в час агресії путінської рашки проти України!!!
#Івано-Франківськ
#Марцінків
#корупція
#Свобода
#головко
#Надал
#відкати
#дерибан

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Дімон медвєдєв і вова соловйов — зірки “нового путінського порядку”

​У світі, де більшість людей просто намагаються вижити від зарплати до зарплати, є справжні небожителі. Це – блискучі, випещені обличчя російського “#патріотизму”, що, здається, харчуються не лише святим духом, а й якимось дуже-дуже дорогим фуа-гра. Звісно, йдеться про дмитра #мєдвєдєва та володимира #соловйова. Ці двоє — не просто функціонери. Це — живі, ходячі пам’ятники абсурду, помноженому на долари.

​дмитро анатолійович: “Твітер-Воїн” і “Сомел’є Судного Дня”
​Почнемо з мєдвєдєва, відомого своїми твітами, написаними, мабуть, у другій половині робочого дня (десь між обідом і глибоким сном), коли алкоголь вже остаточно зайняв весь вміст його голови. Еволюція цієї особистості — це окремий жанр комедії: від “прогресивного” президента з айфоном до людини, що в кожному пості міряється ядерними боєголовками з усім світом, не забуваючи при цьому проклинати “фашистських ублюдків” (читай: будь-кого, хто не згоден з кремлівською лінією).

​Особливого шарму цій картині додає нерухомість. Коли #мєдвєдєв погрожує світові, сидячи, ймовірно, у своїй розкішній резиденції, здобутій, зрозуміло, “тяжкою і непосильною працею на благо народу”, це звучить особливо переконливо. Хто ж, як не власник мільйонних палаців, може так щиро бажати, щоб усе перетворилося на радіоактивний попіл? Логіка тут залізна: навіщо мати щось, якщо це “щось” не можна використати для того, щоб показати, який ти крутий? А якщо за кордоном його активи під арештом, то це, безумовно, “підлість Заходу”, який зазіхає на “чесно” нажите майно людини, що переживає за світову стабільність.

​володимир рудольфович: “солов’їний Послід” і “Захисник #Комо”
​Другий наш антигерой, путінський лакей #соловйов, це — еталон російської пропаганди. Кожен його ефір — це справжній майстер-клас з перетворення здорового глузду на кашу з істерики, бруду та абсолютної маячні. Він із запалом, гідним кращого застосування (наприклад, у цирку), розповідає про “загниваючий Захід”, проклинає його цінності та закликає до повного знищення.
​Іронія? Його вілли, які оприлюднив опозиціонер #Навальний, розташовані, як відомо, на тому самому “загниваючому” озері Комо в Італії. Так, той самий чоловік, який із піною з рота проповідує відмову від усього західного, насолоджувався італійським ландшафтом та кліматом, доки “підлий” Захід не арештував його “хатинки”.

​З якою ж пронизливою ноткою в голосі він тепер кричить про необхідність “взяти Київ за 72 години” і “стерти ворога з лиця землі”! Це ж очевидно: відсутність доступу до улюбленої італійської кави робить людину дуже, дуже агресивною. Мабуть, він вважає, що найкращий спосіб повернути свою нерухомість в Італії – це залякати Італію (і весь світ) до такої міри, що вони самі приповзуть і віддадуть ключі.

​”#Економічна #Катастрофа”: Деталі Інтер’єру
​Тим часом, поки ці “патріоти” з мільйонами на рахунках і палацами в найпрестижніших куточках світу (навіть якщо вони зараз арештовані) розмахують #ядерною дубиною, їхня рідна країна тихенько, але впевнено скочується в прірву. Інфляція, відтік кадрів, залежність від #Китаю, застаріле виробництво, брак товарів, якість життя, яка повертається до часів СРСР…

​Але хіба це хвилює наших антигероїв? Аж ніяк! Економічна катастрофа для них — це просто фон для їхньої величної місії. #Бідність #росіян — це “тимчасові труднощі”, які можна заглушити черговим криком про “#НАТО біля воріт” і загрозу з боку “ЛГБТ-фашистів”.

​Кінець кінцем, для мєдвєдєва і соловйова, здається, не існує жодної суперечності. Вони — найкращі представники своєї системи: люди, які живуть за принципом “погрожувати світу ядерним вогнем, сидячи у золотому #унітазі”. І поки російські #пенсіонери рахують копійки, а економіка тріщить по швах, ці двоє залишаються незламними стовпами “величі” — такими ж порожніми, як їхні погрози, і такими ж дорогими, як їхні арештовані вілли.

​Справжній апокаліпсис, панове, це не #ядерна #зима. Справжній апокаліпсис — це усвідомлення того, що такі персонажі є обличчям цілої країни.

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Сучасна Чеченська Республіка – це ж просто країна див, які існують у паралельних світах, щоправда, розташовані вони на одній і тій самій території.

​Це ж справжній “рай” на Землі, де можна побачити, як казки про східну розкіш втілюються в життя. Звісно, не для всіх. Тільки для “обраних”, що мають прямий доступ до джерела “благословення” з москви, а також до всіх “добровільних” пожертв від місцевого бізнесу та населення.

​Наближені до “батька нації” (який, звісно, є найвірнішим “піхотинцем” московського падишаха) живуть за власними законами фізики та економіки. Тут гравітація не діє на мільйони, що з’являються з повітря.
​Автопарк: Звичайний кортеж виглядає як парад останніх моделей Rolls-Royce, Lamborghini та Ferrari. Сільські дороги можуть бути розбиті, але зате вони ідеально підходять для перевірки підвіски ексклюзивних позашляховиків.

​Нерухомість: Палаци, що виблискують золотом та мармуром, ростуть, як гриби після дощу. Вони такі “скромні”, що їх видно з космосу. А якщо раптом комусь затісно, то завжди можна придбати віллу в Дубаї, де “піт, кров і молитви” чеченського народу конвертуються в панорамні види на Burj Khalifa.

​Стиль Життя: Це про безперервний потік урочистих заходів, де головна мета – змагання, у кого годинник дорожчий, а весілля сина/доньки – пафосніше. Вони щиро вірять, що Louis Vuitton і Gucci – це елементи національного костюма.

​Світ Більшості:
​На противагу цьому гламурному фасаду існує “реальність 99%”.
​Економіка: Місцеве населення має два основні “джерела доходу”: чекати мізерної дотації, яка не покриває навіть половини базових потреб, або ж працювати на “господарів життя” за копійки, постійно дякуючи за сам факт можливості дихати.

​Права та Свободи: “Свобода” тут – це ілюзія, схожа на міраж у пустелі. Свобода слова? Тільки якщо ти хвалиш “батька нації” і його московського покровителя. Право на власність? Твоє майно належить тобі рівно до того моменту, поки воно не сподобається комусь “зверху”.

​Атмосфера: У повітрі завжди висить густий коктейль із страху, покірності та тихого відчаю. Залякування і приниження – це невід’ємна частина щоденного “спілкування” з тими, хто має владу. Пограбування – це не злочин, це “перерозподіл ресурсів” на користь вірних.

​Епілог:
​Це ж і є ідеальний феодалізм у XXI столітті, приправлений сучасними технологіями та федеральними субсидіями. Якщо вистачить терпіння й удачі, ти можеш отримати роботу, наприклад, охоронцем маєтку того, хто вчора забрав у твого дядька невеличкий бізнес. І за це треба щиро дякувати! Адже головне – це стабільність і “захист традиційних цінностей”, що, в даному випадку, означає: “Ми беремо все, а ви — мовчите. Так було, є і буде” допоки в Чечні кадировці, а в москві путін!
#кадиров
#чечня
#путін
#данина

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Поява та розвиток в українському сегменті YouTube каналу “Фабрика новин” тісно пов’язані з докорінними змінами на українському медіаринку, спричиненими законом про олігархів та виходом #Ріната #Ахметова зі свого медіабізнесу у 2022 році.

​Згідно з офіційним описом каналу та даними журналістських розслідувань, “#Фабрика #новин” є частиною проєкту “#Платформа”, створеного Ростиславом Буняком та його командою. Ростислав #Буняк раніше був керівником департаменту діджитал-напрямку в “Новинній групі #Україна” (медіа-активі Ахметова, що включав канали “Україна 24”, “#Сьогодні” тощо).

​Важливий факт: “Фабрика новин” з’явилася на базі вже “розкрученого” #YouTube-каналу, який раніше належав “Україна 24” (медіа-група Ріната Ахметова). Новий власник провів ребрендинг, взявши стару, добре відому назву, що дозволило йому миттєво успадкувати велику базу підписників та історію каналу.
​Крім того, канал використовує контент, отриманий “за ліцензійною угодою від власника активів, що залишились після здачі ліцензій на мовлення — ТОВ ‘Новинна група Україна’”.

​Звинувачення: #Маніпуляції та “розкачування” суспільства
​Згідно зі спостереженнями та аналізом, що проводяться незалежними медіа-експертами, контент “Фабрики новин” часто викликає питання щодо його редакційної політики:

#​Клікбейт та тригерні заголовки: Аналіз, зокрема Інституту масової інформації (#ІМІ), вказує, що “Фабрика новин” та інші подібні незареєстровані медіапроєкти активно використовують прийоми емоційного залучення аудиторії, поширюючи шокувальні, сенсаційні та тригерні заголовки (#жахалки). Така тактика має на меті максимізувати перегляди та #монетизацію.

​Розмита прозорість: Хоча власник “Фабрики новин” відомий (Ростислав Буняк), канали, що не є офіційно зареєстрованими медіа в #Національній раді України, часто відмовляються від прозорості щодо джерел фінансування, редакційної політики та кінцевих бенефіціарів. Це створює “додаткові ризики, місце для поширення маніпуляцій та #дезінформації та тригерного контенту”.

​Експертна сітка: Канал регулярно залучає до ефірів експертів, які, хоча і є популярними, іноді поширюють сумнівні чи спекулятивні теорії. Наприклад, у медіа обговорювалася регулярна присутність на каналі деяких російських “експертів” (“хороші росіяни”), що викликає критику з боку експертної спільноти.

​Спрямованість контенту: Загальна орієнтація на сенсаційність, різке висвітлення корупційних скандалів, військових проблем та політичних чвар, що переважає над збалансованою аналітикою, об’єктивно може сприяти “розхитуванню” чи “розколу” суспільства та підриву довіри до влади та інституцій у критичний воєнний час. Це є природним наслідком гонитви за високими переглядами та бізнес-результатами, як це пояснюють деякі власники подібних проєктів.

​Зв’язок з олігархами: Що відомо?
#​Коломойський: Прямих доказів, що Ігор Коломойський, який перебуває під арештом, має стосунок до фінансування чи управління “Фабрикою новин”, у відкритих джерелах немає.

​Ахметов: Прямого доказу поточного фінансування чи управління каналом з боку Ріната Ахметова немає. Проте, непрямий зв’язок простежується через:

​Походження каналу: “Фабрика новин” використовує “розкручений” YouTube-канал, що раніше належав “Україна 24” (медіа-актив Ахметова).

​Використання контенту: Канал офіційно заявляє про використання бібліотеки контенту, отриманого за ліцензійною угодою від ТОВ “Новинна група Україна” (екс-актив Ахметова).

​Персоналії: Керівник проєкту Ростислав Буняк є вихідцем з медіаструктур Ахметова.

​Висновок:
​Канал “Фабрика новин” є яскравим прикладом трансформації великих олігархічних медіа-активів у прибуткові YouTube-проєкти після ухвалення закону про олігархів. Хоча він формально не належить Ахметову чи Коломойському, його зв’язок зі старими медіа-активами Ахметова та агресивна, сенсаційна редакційна політика, спрямована на максимальне залучення аудиторії, викликає обґрунтовані підозри щодо його здатності об’єктивно інформувати суспільство та ризиків, які він несе для стабільності інформаційного простору України!!!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Відео з повною інформацією на каналі: https://www.youtube.com/@voinydobra

Поставте like і підпишіться на канал, будь ласка!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

лукашенко: “батька” на краю прірви? Аналіз тридцятилітнього автократичного правління та його наслідків.

​Правління олександра лукашенка в Білорусі – це феномен, що кидає виклик усім уявленням про демократичну зміну влади та економічну логіку.

З моменту обрання (на перших і, як багато хто вважає, останніх чесних виборах) у липні 1994 року, він утримує президентське крісло вже понад три десятиліття. Цей період став для Білорусі часом поступового, але неухильного згортання громадянських свобод, зміцнення диктатури та, врешті-решт, економічного і політичного колапсу, посиленого міжнародною ізоляцією.
​Знищення демократичних інститутів та прав.

​Шлях лукашенка до абсолютної влади був методичним. Він розпочав із конституційних референдумів (1995, 1996, 2004), які розширили його повноваження, змінили державну символіку та, найголовніше, зняли обмеження на кількість президентських термінів. За ці роки Білорусь перетворилася на країну, де вибори перетворилися на фарс, незалежні ЗМІ були зачищені або ліквідовані, а політична опозиція систематично знищувалася та кидалася за ґрати.

​Після сфальсифікованих виборів 2020 року, які спровокували безпрецедентні за масштабом мирні протести, режим лукашенка відповів хвилею жорстоких репресій. Тисячі громадян були затримані, піддані тортурам, а Білорусь стала однією з країн з найвищим показником політичних в’язнів на душу населення в Європі. Право на свободу зібрань, слова та думки було фактично анульовано.
​Економічний занепад під тягарем санкцій.

​Економічна модель лукашенка, заснована на збереженні значної частки радянської промисловості, державному контролі та дешевих російських енергоносіях, завжди була крихкою. Хоча перші роки його правління відзначалися певною стабільністю, заснованою на російських дотаціях, відсутність структурних реформ та іноземних інвестицій призвела до стагнації.

​Ситуація різко погіршилася після 2020 року, коли США, Європейський Союз та інші країни запровадили секторальні та персональні санкції у відповідь на порушення прав людини та примусову посадку рейсу Ryanair. Ці санкції вдарили по ключових експортних галузях, як-от калійна, нафтопереробна та банківський сектор. Унаслідок цього, економіка, яка вже перебувала в складному становищі, була доведена до критичного стану, що вимагає постійного фінансового вливання.

​Геополітичні маневри: Від “союзника” до “прохача”. ​Посилення міжнародної ізоляції змусило лукашенка повністю залежати від кремля, перетворивши Білорусь на фактичного сателіта рашки. Він перетворився на “випрошувача” грошей, що є іронією долі для політика, який завжди намагався підтримувати образ “сильного лідера”.

москва, сама перебуваючи під західними санкціями, використовує цю залежність для поглинання білоруського суверенітету. ​Водночас, загравання Лукашенка з президентом США Дональдом Трампом, що виражається в публічних компліментах є яскравим прикладом відчаю та цинічного опортунізму. Мета очевидна: розраховує на зміну зовнішньополітичного курсу США, зняття санкцій та отримання фінансової допомоги в обхід москви.

Це демонструє, що ідеологічні уподобання для нього вторинні; головним пріоритетом залишається збереження особистої влади за будь-яку ціну.

​Висновок:
​Правління лукашенка – це історія втрачених можливостей для Білорусі. За три десятиліття він не лише позбавив своїх співвітчизників громадянських прав та гідного економічного майбутнього, а й поставив під загрозу сам суверенітет держави. Нинішній стан – це вершина його автократичної кар’єри: країна, розчавлена репресіями, з розваленим економічним фундаментом, повністю залежна від зовнішнього фінансування та політичної волі кремля. Спроби маневрувати між путіним і Трампом лише підкреслюють його слабкість, а не силу. Кінець його епохи неминучий, і питання лише в тому, якою ціною Білорусь зможе повернути свій суверенітет та громадянські свободи.
#лукашенко
#Білорусь
#санкції
#путін
#війна

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Шлях до #Будапешта. ​Світанкове сонце ледь торкнулося обрію, коли вова, вдягнувши на себе плащ-«інкогніто», закинувши за плечі потертий рюкзак і прихопивши єдиний скарб — свій чайник (на випадок, якщо вдасться цапцарапнути трохи європейського #бензину), вирушив у далеку путь. Мета його була грандіозна і сповнена небезпек – #Будапешт, адже там чекає #Орбан і #Трамп!

​”Саміт… Міжнародна зустріч…” — бурмотів він собі під ніс, намагаючись надати своїй подорожі якоїсь політичної ваги, хоча насправді він просто знав чутки, що в угорській столиці продають якісь дуже цінні антикварні #пво для #нпз за півціни, і, звісно ж, жоден літак він собі дозволити не міг.

​Вова, натхненний бажанням заощадити копійку, вирішив, що шлях “самітника-пішохода” — це єдиний справді духовний спосіб дістатися до Європи.

Адже, як він виправдовувався, якщо полетиш президентським літаком, то втратиш той безцінний час, який можна було б витратити на пошук пво для нпз по дорозі.

​Його маршрут був сповнений логістичних пригод. На кордоні з однією країною йому довелося видавати себе за збирача трав, який шукає рідкісний «європейський полин». На території іншої він з великою підозрою дивився на водія, який пропонував його підвезти, підозрюючи, що це перевдягнений Кіса Вороб’янінов, який теж шукає #бензин.

​Одного разу, зупинившись на нічліг біля придорожнього кафе, він спробував розрахуватися старими #рублями, запевняючи офіціантку: “Це ж справжні дореволюційні банкноти! Вони мають історичну цінність!” Офіціантка, не оцінивши його історичних знань, змусила його помити посуд..

​Але його найбільша проблема була не у фінансах, а в його знаменитій поспішності. Щоразу, коли він чув гул літака високо в небі, він прискорював крок, притискаючи до грудей чайник.

​— Я не спішу, я йду за планом! — кричав він місцевим коровам. — Це інкогніто! Вони очікують мене з повітря, а я прийду по землі! Це тактика! Це… економія!
​Коли, нарешті, він дістався околиць Будапешта, зголоднілий, змучений, із подертим рюкзаком, він побачив величний Дунай. Він зупинився.
​”Отже,” — прошепотів вова, поправляючи свій пом’ятий комір, — “Тепер я тут. Вчасно. Я — пішохід-самітник. І тепер, коли я на місці, пора шукати… е-е-е… міжнародні домовленості… і, звісно, ті пво для нпз”.

​Ось так вова, подолавши випробування та кордони, здійснив свій міжнародний пішохідний “#саміт”. І нехай його політичний вплив був нульовим, головне, що поки що поряд не було ні #Малюка ні #Буданова…

Воїни Добра
Мережа Купуй!

“Аляскінський гамбіт”: Чому зустріч Трампа і путіна не привела до миру, а лише підкреслила стратегічну нерівність.

​Зустріч Дональда Трампа та володимира путіна на Алясці, яка відбулася в серпні 2025 року, позиціонувалася як важливий крок до врегулювання військового конфлікту в Україні. Однак, за підсумками, вона не лише не принесла очікуваного миру чи припинення вогню, але й викликала шквал критики та занепокоєння серед західних союзників і, особливо, в Києві.

Аналіз події демонструє, що переговори, замість того, щоб стати дипломатичним проривом, перетворилися на “велику гру”, де один із учасників, схоже, майстерно використав ситуацію на свою користь, тоді як інший демонстрував брак стратегічної витримки.

​Зустріч, яка завершилася без підписання будь-яких угод і навіть зі скасуванням запланованого спільного обіду, була сприйнята багатьма аналітиками як дипломатичний успіх путіна та провал Трампа.

​”Гра на руку” кремлю: Сама по собі зустріч на високому рівні забезпечила путіну, який перебуває під міжнародними санкціями та ордером на арешт від МКС (хоча Аляска і поза юрисдикцією МКС), бажану легітимність та вихід з ізоляції на світовій арені. Трамп, назвавши рашку “великою країною” та заявивши про “сильне взаєморозуміння”, фактично надав путіну глобальну сцену, не вимагаючи реальної відповідальності.

​Відсутність поступок: Головна мета зустрічі — припинення російської агресії — не була досягнута. путін, за повідомленнями, твердо стояв на своїх максималістських вимогах: збереження контролю над окупованими територіями та нейтральний статус України. Більше того, він, як стверджують джерела, використав час для того, щоб прочитати Трампу розлогу “історичну лекцію” про середньовічних князів та “один народ”, що є ключовим кремлівським наративом, спрямованим на виправдання війни.

​Емоційний зрив і “хитрування” путіна: Повідомлення про те, що путін свідомо “хитрував” (відмовлявся від припинення вогню, наполягав на власній версії історії) і це викликало емоційну реакцію Трампа аж до “крику” та погрози піти, свідчить про те, що російський карлик успішно вивів свого американського колегу з рівноваги. За даними Financial Times, Трамп був “шокований” історичними екскурсами путіна, що змусило його “кілька разів підвищити голос” і погрожувати припинити переговори.

Такий розвиток подій підкреслив відсутність у Трампа дипломатичної витримки перед лицем хитромудрої та підготовленої маніпуляції.

​Зміна акцентів: Замість того, щоб тиснути на путіна, Трамп після зустрічі, схоже, переклав відповідальність за припинення війни на Київ, закликавши президента Зеленського до територіальних поступок. Це стало ще одним подарунком для москви, оскільки зменшило тиск на агресора і змістило міжнародну увагу на жертву.

​Наслідки для України та Заходу
​Зустріч на Алясці, згідно з оцінками експертів Chatham House, “надихнула путіна” на продовження, а не на завершення війни.

​Послаблення позицій Києва: Не отримавши від Трампа чітких гарантій подальшого тиску на росію (наприклад, посилення санкцій або швидке постачання далекобійних ракет Tomahawk), Україна опинилася у більш вразливому становищі.

Американський лідер, не досягнувши успіху з путіним, почав чинити тиск на іншу мішень – Зеленського.

​Розкол у Трансатлантичному альянсі: Тепла риторика Трампа щодо путіна та акцент на “взаєморозумінні” стали черговим ударом по єдності Заходу.

Мета рашки – розкол альянсу, і Аляскинський саміт став кроком у цьому напрямку, оскільки створив враження, що США можуть діяти, не узгоджуючи позиції з НАТО чи Києвом.

​Висновок
​Зустріч Трампа і путіна на Алясці стала яскравим прикладом асиметричної дипломатії. Якщо для путіна вона була тактичним тріумфом, що дозволив йому підтвердити свій статус на світовій арені та відхилити вимоги щодо припинення вогню, то для Трампа вона обернулася іміджевими втратами та підтвердила закиди про його схильність до емоційних рішень та маніпуляцій.

Головний висновок: мир на Алясці не настав, оскільки путін не бажає миру без капітуляції України, а Трамп не зміг (або не захотів) застосувати реальні важелі тиску. Фактично, саміт став лише інструментом для “великої гри” рашки, яка отримала час і простір для продовження своїх військових та дипломатичних маневрів.
#Трамп
#путін
#Аляска
#Україна
#Зеленський
#Київ
#Томагавки

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Вова вчиться шепотіти вибачення і домовленості заради свого виживання.

Колись довга імперія прокинулася з пустим баком і розкішним небажанням визнати, що її корона інколи потребує пального.

Карликовий пан зазвичай ходив вулицями з гордовитою ходою і тоном, що не терпів заперечень. А невелика паливна республіка жила у своїй гордій простоті і смакувала вигідні контракти, немов хто завгодно платив їй за поради.

Коли чахлі танкери імперії почали шукати порт уночі, то виявилося, що старі друзі звернулися туди, де простіше домовитися про бензин, ніж вимолити слово «пощади».

Вова раніше вчив усіх манерам і писав правила для сусідів. Тепер він вивчав таблиці поставок і нервово рахував відвантаження на листках, що йому підсовували з маленької республіки.

Замість драматичних промов виступили ніякові погляди і вибачення, прочитані ніби текст диктанту за останній урок у школі, коли хтось помітив свою помилку.

Колишній злий диктатор пристав на коліна, але не від патетики, а щоб зрозуміти, куди дме вітер економічних реалій.

А невелика нафтова держава грала роль небагатослівного торгівця, що вміє рахувати барелі і знає ціну мовчання. Вона вміло балансувала між посмішкою і комерційною жадобою, обмінюючи кивок великого на нові контейнери.

Сусідський тандем, що колись здавався декорацією на мапі, раптово став тим самим підмостком, від якого залежала готовність довгої імперії рухатися далі.

Страх перед конфронтацією перетворився на делікатну дипломатію, що нагадувала догану, оформлену як прохання.

Публічне вибачення виглядало як театральна репетиція: актор знає репліку, але серце підказує інший текст. Обличчя вови в цій сцені стало майстерним поєднанням сорому і розрахунку, схожим на підлітковий вираз, коли хочеш вибачитись, але ще й хочеш зберегти репутацію.

Кожне слово вибачення ламалося, наче стара кераміка на підлозі, але воно продавало товар — стабільні поставки на найближчий сезон.

Глядачі аплодували, бо їм потрібне було шоу з передбачуваним фіналом і з меншим ризиком для опалення взимку.
Іронія полягає в тому, що велич часто вимірюється не площею, а трубами і краном.

Керівник без ресурсу виглядає ще меншим за того, хто тримає за собою танкер і має ключі від бензоколонки.

Парадокси сучасності вчать, що агресія не завжди перемагає переговори, а грізні слова іноді коштують дорожче за барелі. Коли великі гасла зустріли холодну арифметику імпортозаміщення, залишився лише договір і зручний для обох графік поставок.

Мораль проста і гірка одночасно. Сила без підкріплення перетворюється на спектакль, а сміливість сусідів і точні контракти здатні замінити таран.

Там, де санкції роблять дірку в резервуарі, маленька держава з правильним партнером стає новим центром тяжіння.

Інколи велике ім’я втомлюється від крику і вчиться шепотіти домовленості заради тепла і світла в будинках.
#Азербайджан
#Алієв
#рашка
#санкції

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Ганьба на порозі #Гідності: Чому #Герої #Майдану залишаються “неіснуючими” #Інвалідами #Війни?

​Сьогодні, коли #Україна знову у вогні, захищаючи право на своє існування, державні #чиновники демонструють вражаючий цинізм, відмовляючи в належному статусі тим, хто першим пролив кров за цю саму #Гідність. Постраждалі учасники #Революції Гідності, які отримали інвалідність від поранень на #Майдані, роками б’ються об стіну бюрократичної байдужості, не отримуючи законного статусу інвалідів війни. І вся причина – в “чарівному” списку #Міністерства #охорони #здоров’я!

Понад 10 ​років минуло з моменту, коли сотні українців під кулями та кийками вибороли для своєї Держави європейський шлях. Багато з них отримали важкі травми, що призвели до #інвалідності. Чинне законодавство України, створене, здавалося б, для відновлення справедливості, чітко передбачає надання цим особам статусу інвалідів війни. Це не привілей, це законна норма і мінімальна подяка #нації.

​Бюрократичний фантом: список #МОЗ
​Але між законом і реальністю стоїть нездоланна перепона: так званий “список” постраждалих учасників Революції Гідності, затверджений Міністерством охорони здоров’я (МОЗ).

​Якщо твоє прізвище відсутнє в цьому реєстрі, який, схоже, формувався за принципом “сподобався/не сподобався” або “встиг потрапити до виписки/не встиг”, ти автоматично стаєш “неіснуючим” #Героєм для Держави. Неважливо, що ти маєш виписки з лікарень, рішення про встановлення інвалідності, свідчення побратимів чи навіть матеріали кримінальних справ!

​Чиновники МОЗ, сидячи в теплих кабінетах, які існують завдяки тому, що хтось стояв на морозі даючи відсіч “беркуту”, відповідають лише бездушними відписками. Вони посилаються на ту саму норму, яку самі ж і порушують, не бажаючи вносити зміни до своїх застарілих і неповних реєстрів.

​Цинізм воєнного часу
​Ця ситуація обурлива завжди, але вона абсолютно ганебна в умовах повномасштабної війни!
​Сьогодні, коли тисячі нових #ветеранів щодня поповнюють ряди людей з інвалідністю, здавалося б, Держава мала б проявити особливу чуйність і миттєво вирішити цю давню несправедливість. Навпаки, ветерани Майдану змушені витрачати свій час, здоров’я та нерви не на реабілітацію, а на багаторічну війну з армією чиновників, які бояться взяти на себе відповідальність.

​Що це? Саботаж? Чиновники демонструють, що за їхньою логікою, ти повинен був не просто бути пораненим на Майдані, а ще й вчасно потрапити в потрібний столичний госпіталь (звідки тебе міг викрасти “беркут”) і дочекатися, поки хтось у МОЗ натисне кнопку “додати до списку” перед тим, як список закриють!

​Сьогодні Держава волає про #єдність, про #гідність, про шану до #захисників. Але ставлення до перших захисників, до тих, хто підняв прапор Гідності, – це найкращий індикатор ціни цих слів. Виходить, що Гідність і #Закон для наших чиновників – це порожні звуки.

​Ми вимагаємо:
​Негайно розблокувати процес перегляду “списку МОЗ” та створити прозорий і доступний механізм для внесення до нього всіх постраждалих, чия інвалідність є прямим наслідком поранень, отриманих під час Революції Гідності.

​Припинити відписки і бездіяльність. Керівництво Міністерства охорони здоров’я в особі #міністра Віктора #Ляшко має особисто гарантувати вирішення цієї проблеми, а не ховатися за спинами клерків.

​Забезпечити безумовне виконання чинного законодавства щодо надання постраждалим учасникам Революції Гідності статусу інвалідів війни.

​Війну виграють не тільки на фронті, але й у тилу, де справедливість і шана до героїв є основою нашої стійкості.

Якщо ми не здатні подбати про тих, хто виборов нам право жити у #вільній країні, то за що тоді ми боремося?
СЛАВА УКРАЇНІ!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Це дійсно шокуюча історія, і вона, на жаль, резонує з численними повідомленнями про порушення та корупцію у сфері мобілізації та діяльності #ТЦК в #Україні, які регулярно з’являються у медіа та звітах #правоохоронних органів. Хоча ми не можемо використовувати цю історію як доведений юридичний факт, оскільки вона є інформацією “з других рук” і не має документальних підтверджень, вона є потужним соціальним свідченням і може бути використана як основа для гостро-соціальної статті, що висвітлює проблему системно.

​Гірка ціна свободи: як 8500 доларів повертають чоловіків додому, але ламають довіру до #Держави
​$8500. Саме таку суму, за словами нашої читачки, її знайома була змушена заплатити посереднику, щоб витягнути чоловіка з Тернопільського #територіального #центру #комплектування та #соціальної #підтримки (#ТЦК та #СП). Чоловіка затримали на вулиці, коли він йшов на роботу, доставили в ТЦК, швидко провели військово-лікарську комісію (#ВЛК), визнали #придатним, а вже через кілька днів – після передачі грошей – він був вдома. Тепер він у глибокій депресії. Це не поодинокий випадок. Це криза.

​”Впіймали” на вулиці, “випустили” за хабар. ​Історія, яку нам розповіла читачка, жахає своєю цинічною послідовністю. 16 жовтня (дата зі слів свідка) чоловіка, який не був у розшуку (принаймні, про це не було відомо), затримали на вулиці представники #Тернопільського об’єднаного #міського #ТЦК у супроводі #поліції. Такі методи, як відомо, викликають найгострішу критику в суспільстві, але, попри всі роз’яснення юристів про те, що адміністративне затримання можливе лише за наявності законних підстав (наприклад, перебування у розшуку за порушення правил військового обліку), вони продовжують практикуватися.

​Після примусового доставлення до ТЦК — ВЛК, визнання придатним і, ймовірно, підготовка до відправки. І тут з’являється посередник, а з ним — “ціна питання” в $8500. Гроші забрали. Чоловік удома.

​Фінал цієї історії – не хепі-енд, а трагедія: чоловік, який мав би відчувати полегшення, тепер сидить і п’є. Він був спійманий системою, зламаний, а потім “викуплений” за ціну, яка є непідйомною для більшості #українських родин.

​Не поодинокий випадок: системна корупція. ​На жаль, ця історія не виняток, а ілюстрація системної проблеми. Дані #правоохоронних органів регулярно підтверджують, що #корупційні схеми в системі ТЦК та ВЛК – це не “окремі порушники”, а розгалужена мережа:

​Масштабні викриття #НАЗК і #ДБР: Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та Державне бюро розслідувань (ДБР) у 2024-2025 роках виявили порушення в деклараціях посадовців ТЦК на десятки #мільйонів гривень, ознаки #незаконного #збагачення (#нерухомість, #елітні #авто, #готівка). Це пряме свідчення того, що #хабарі за “вирішення питань” є значним і стабільним джерелом доходу для недоброчесних чиновників.

​Конкретні суми: У медіа фігурують суми від $2’000 до $10’000 і вище за “білий квиток”, вплив на рішення ВЛК чи виключення зі списків на мобілізацію. Згадані у нашій історії $8’500 цілком вписуються в “ринкові” розцінки корупційного ринку.

​Затримання посередників: Регулярно затримуються як самі працівники ТЦК чи медики ВЛК, так і поліцейські, та цивільні “посередники”, які обіцяють “вирішити питання”.

​Ціна моралі та довіри
​Ця гостра соціальна проблема має набагато глибші наслідки, ніж просто крадіжка грошей. Вона руйнує найважливіше – довіру до Держави і справедливості мобілізації у воєнний час.

​Поділ на “еліту” і “гарматне м’ясо”: Якщо одні громадяни, маючи гроші, можуть просто “відкупитися” від мобілізації, то для бідніших верств населення мобілізація стає не почесним обов’язком, а несправедливим тягарем. Це створює відчуття глибокої соціальної нерівності та підриває моральний дух суспільства.

​Психологічна травма: Як видно з історії нашого читача, примусове затримання, ВЛК і подальший “викуп” – це травматичний досвід. Людина, яка пройшла через цей корупційний “конвеєр”, не відчуває себе захисником, а жертвою.

​Підрив мобілізаційних зусиль: Кожна історія про корупцію посилює страх і спротив мобілізації. Люди бояться не стільки війни, скільки потрапляння в хижі корупційні пастки.

​Що робити?
​Очевидно, що боротьба з цим явищем потребує не лише одиничних затримань, а системних змін:

​Цифровізація та прозорість ВЛК/ТЦК: Максимальне усунення людського фактора через електронні реєстри та прозорість рішень ВЛК.

​Жорсткий контроль: Постійний і безкомпромісний контроль з боку ДБР, НАБУ та внутрішніх служб безпеки ЗСУ.

​Правова просвіта: Чітке інформування громадян про їхні права під час затримання та проходження ВЛК, аби зменшити простір для шантажу.

​Ціна неправомірної свободи у $8500 – це не просто хабар. Це символічна вартість зрадженої довіри, зламаної долі однієї людини та руйнування соціальної справедливості, без якої Перемога стає лише порожнім словом.
#Тернопіль
#ТЦК

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Ганьба, Зрада і Загнивання: За що ми платимо цим “обслуговуючим” компаніям?!

​В умовах, коли кожен #Українець щоденно донатить на #Перемогу, коли країна стікає кров’ю, а її громадяни демонструють неймовірну стійкість – у тилу процвітає ганебна і цинічна корупція, прикрита вивіскою “Обслуговуюча компанія” (колишній ЖЕК) Дочірнє підприємство “#Авторитет” приватного підприємства “#Східний #масив” місто #Тернопіль, директор Степан #Маціпура. Це не просто недбалість, це відкрите пограбування і знущання над платниками податків і співвласниками багатоквартирних будинків!

​Щомісяця, з кров’ю вирвані з бюджетів українських родин, ми справно перераховуємо значні кошти на рахунки цих монополістів. Нам обіцяють “комфортне проживання”, “підтримку інфраструктури” та “безпеку”. Що ми отримуємо натомість? ​Фонтан антисанітарії та загроза життю!

​1.Підвали-болота: коли труби плачуть, а нам сміються в обличчя.
Центральна артерія житлового будинку за адресою пр-т Ст.Бандери 92 в місті Тернополі – підвал – перетворилася на смердюче, гниле болото. Протягом місяців (якщо не років!) аварійні труби витікають, створюючи не просто вологість, а справжній осередок антисанітарії. Нестерпний сморід піднімається до перших поверхів, а постійний контакт води з фундаментом, який мав би бути опорою нашого дому, повільно, але впевнено руйнує його. Хто нестиме відповідальність, коли будинок дасть тріщину?

​2. Фасадний терор: смерть із висоти.
Наш будинок виглядає як поранений ветеран. Фасадна плитка, за яку, очевидно, також було сплачено, відривається величезними пластами і падає з висоти просто на голови містян та, що найстрашніше, наших дітей! Це вже не естетична проблема, це пряма загроза життю і здоров’ю! Чому ця компанія несе відповідальність за технічний стан будинку, але не несе жодної відповідальності, коли її бездіяльність може призвести до трагедії?

​Екологічний колапс та гігієнічний позор:
​3.Хащі, ворони та екскременти: Природа проти мешканців.
Дерева, що оточують наші будинки, перетворилися на непрохідні джунглі. Жодного планового обрізання! Як наслідок, ці хащі стали притулком для масових гніздівель ворон. Щоранку наші двори та автівки, за які ми платимо шалені гроші, покриваються шаром їдких пташиних екскрементів. Мешканці змушені щоденно псувати свій одяг і мити машини, витрачаючи власні кошти і час, бо обслуговуюча компанія не спроможна виконати елементарну, передбачену тарифом, роботу.

​4.Вулиці-смітники: гниття посеред міста.
Опале листя, яке мало б бути прибране ще на початку сезону, не просто лежить – воно гниє на вулицях, перетворюючись на брудну, слизьку масу. Це не лише візуально огидно, але й створює небезпеку травматизму та забруднює повітря. А про прибирання у під’їздах годі й говорити: бруд, пил і павутина свідчать про те, що клінінгові послуги існують лише на папері та у квитанціях.

​Цинізм воєнного часу
​За що ми платимо? Це риторичне питання, відповідь на яке є відкритою образою для кожного чесного жителя Тернополя. ​Ми платимо не за послуги, а за новий “#Мерседес” і елітну #квартиру в центрі міста для власника і директора цієї “обслуговуючої” компанії. У той час, як вся країна живе в режимі тотальної економії та збору коштів для ЗСУ, ці ділки жирують на наших комунальних платежах, перетворюючи наші будинки на руїни.
​Кожен невідремонтований кран, кожна неприбрана ділянка, кожна незафіксована плитка – це донат на розкіш власника, а не інвестиція в наше житло.

​Це не просто економічний злочин. Це моральна зрада. У час, коли ворог намагається знищити нашу інфраструктуру ззовні, внутрішній ворог – в особі безвідповідального і корумпованого ЖЕК-у – добиває її зсередини.

​Вимога одна: Негайна перевірка фінансово-господарської діяльності дочірнього підприємства “Авторитет” і приватного підприємства “Східний масив” і їх директора Степана Маціпури, якого активно підтримує і прикриває #міський #голова Тернополя Сергій #Надал. Розкриття тарифної складової. Притягнення до відповідальності керівництва за доведення житлового фонду до аварійного стану та створення загрози життю мешканців. Ми платимо за послуги, а не за розкіш! Ганьба!

Воїни Добра
Мережа Купуй!