Туреччина звинувачує Росію в «етнічних чистках» на півночі Сирії після посилення напруження у відносинах між Москвою та Анкарою.

У середу, 9 грудня, прем’єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що російські авіаудари наразі сфокусовані на бомбардуванні туркоманського та сунітського населення у сирійській провінції Латакія.

Давутоглу наголосив, що повітряні удари Росії «посилюють» угруповання «Ісламська держава», оскільки спрямовані проти сирійської опозиції.

30 вересня Росія почала кампанію авіаударів проти угруповання «Ісламська держава» й інших бойовиків у Сирії. Окремо повітряні удари по позиціях ісламістів у Сирії здійснює і міжнародна коаліція під проводом США.

Відносини між Росією і Туреччиною різко погіршилися після того, як 24 листопада турецькі військово-повітряні сили збили поблизу турецько-сирійського кордону російський бомбардувальник Су-24. Анкара стверджує, що літак залетів у її повітряний простір, незважаючи на попередження. Москва заявляє, що літак був над Сирією, і запровадила санкції проти Туреччини.
…

Правда України

your ad here

Рада федерації Росії, верхня палата парламенту, у середу, 9 грудня, схвалила закон, який дозволяє російському Конституційному суду визнавати такими, що не можна виконати рішення міжнародних судів. Йдеться насамперед про рішення Європейського суду з прав людини, якщо вони суперечать Конституції Росії.

4 грудня Державна дума Росії, нижня палата парламенту, ухвалила в остаточному читанні цей законопроект.

Щоб такий закон набув чинності, його ще має підписати президент Росії.

Законопроект стосується постанов міжнародних інституцій, серед них і Європейського суду з прав людини, винесених за скаргою проти Росії.

У середині липня Конституційний суд Росії вже ухвалив рішення, що Москва може не виконувати рішення Європейського суду з прав людини, якщо при цьому порушуються засадничі конституційні норми Росії. При цьому Конституційний суд підкреслив, що Росія не має наміру ухилятися від виконання рішень ЄСПЛ, якщо вони не суперечать національному законодавству. Крім того, в постанові суду йшлося про те, що Росія залишається під юрисдикцією Страсбурзького суду.

У міжнародних відносинах є нормою пріоритет міжнародних правових актів, які країна ратифікувала чи до яких приєдналася, над національними.
…

Правда України

your ad here

Візиту в Україну віце-президента США Джозефа Байдена дуже чекали. За тиждень до його приїзду країна нарешті отримала антикорупційного прокурора, а Мінфін презентував проект податкової реформи. Саме від того, що він скаже американський віце-президент багато в чому залежала доля прем’єрства Арсенія Яценюка. І в Кабміні були дуже розчаровані, що потаємної фрази Байден так і не сказав.

Депутати “Народного фронту” говорять, що прем’єр у вівторок на фракції сказав однопартійцям, що Байден все ж висловився за баланс політичних сил на ключових посадах в країні.

А ось в АП на питання, що ж сказав американський гість щодо прем’єра, небагатослівно відповіли: “Нічого конкретного”.

Але що Байден виголосив і не раз – це слово корупція, і що з нею в Україні не борються.

Американський віце-президент прибув з робочим візитом в Україні в неділю близько опівночі. Біля трапа літака його зустріли помічник державного секретаря Вікторія Нуланд і посол США в Україні Джеффрі Пайєтт, а українську сторону представляли в.о. начальника протоколу Міністерства закордонних справ Віталій Максименко і мер Києва Віталій Кличко.

Поява останнього, мабуть, повинна була підкреслити особливу значимість візиту для української сторони, оскільки навіть глав іноземних держав, згідно з протоколом, в числі інших у трапа повинен зустрічати заступник КМДА, а не мер.

Вранці в понеділок, ще до зустрічі з президентом Петром Порошенком, Байден в готелі “Хаятт” зустрівся з представниками громадянського суспільства і молодими політиками.

Основними темами бесіди були: боротьба з корупцією, мінські домовленості, переформатування уряду і питання Криму.

За словами учасників, Байден розпочав зустріч із запевнення присутніх у тому, що ні ситуація з Сирією, зокрема, ні ситуація на Близькому Сході в цілому, ні вибори президента США ніяк не зменшують увагу та підтримку України з боку США.

“Україна – центральна тема будь-якої зустрічі з Путіним, яким би не був привід”, – процитувала Байдена депутат від Блоку Петра Порошенка Світлана Заліщук.

За словами екс-віце-прем’єр-міністра з питань євроінтеграції Олега Рибачука, саме цей меседж був основним. Рибачук розповів, що Байден підкреслив, що Путін різко прорахувався, коли подумав, що він увійде в Сирію, і таким чином зможе запропонувати Заходу варіант, при якому він буде виглядати як союзник.

Тим не менш, Байден не раз в ході зустрічі зазначив, що від України вимагається повне виконання мінських угод, насамперед, створення умов для проведення виборів на Донбасі.

Пізніше, після зустрічі з Яценюком, кажучи про виконання мінських угод, Байден провів паралель з давньоримською історією, зазначивши, що Україна має бути поза підозрою – як дружина Цезаря.

“Він підкреслив, що важливо виконувати мінські угоди, тобто виконати свою частину, щоб на Заході можна було чітко сказати, що Україна зі свого боку все виконала, а якщо Росія буде гальмувати процес, то можна очікувати більш жорсткого формату переговорів”, – розповів Рибачук.

Що має на увазі “більш жорсткий формат” Байден не уточнив, однак, на думку одного з учасників зустрічі, мова, очевидно, йде про залучення до переговорів безпосередньо США. У той же час, за словами Рибачука, про Будапештський формат в його чистому вигляді мова також не йде. “Будапешт – це була така теорія пострадянського етапу. Зараз мова йде про інші політичні реалії”, – вважає екс-віце-прем’єр.

Не забув Байден і тему санкцій проти Росії. У цьому контексті йшлося, як про Донбас, так і про Крим. “До вирішення питання Криму можна говорити про санкції”, – розповів один з учасників зустрічі.

Тим не менш, віце-президент США поскаржився на те, що для переконання європейських партнерів у дієздатності України доводиться витрачати багато часу, енергії і аргументів, тому поки Україна демонструє виконання своєї частини зобов’язань, ніхто не поставить питання, щоб санкції знімати.

Головна тема, про яку говорив Байден у Києві – це корупція, точніше відсутність реальної боротьби з нею.

Вранці в понеділок громадські працівники висловили своє бачення проблеми. “У тому числі звучало питання відставки Шокіна”, – зазначив співрозмовник.

У той же час, сам Байден практично жодних прізвищ не озвучував, хоча і було помітно, що він чудово обізнаний про внутрішньоукраїнські корупційні скандали.

Як розповів один з депутатів БПП, прізвище Шокіна в контексті звільнення Байденом не називалась, але про це говорила Вікторія Нуланд депутатам.

За словами наших співрозмовників в дипломатичних колах, багато прізвищ, у тому числі і “ті, що згадуються останнім часом у ЗМІ” часто звучать безпосередньо під час розмов з вищим керівництвом України. “Це не новина, що Байден добре проінформований про нашу внутрішню кухню. Дуже добре”, – розповів співрозмовник.

Після зустрічі з Порошенком і сам Байден заявив, що “розмовляє з Порошенком частіше, ніж з власною дружиною”.

У ході зустрічі з активістами йшлося і про фінансову підтримку реформ в Україні з боку США. Байден висловив готовність підтримати реформу держслужби та боротьби з корупцією.

У той же час, він не забув нагадати, що насамперед мова повинна йти про конкретні проекти. “Просто так грошей більше ніхто давати не буде”, – розповів один з учасників зустрічі.

Після зустрічі з Порошенком Байден озвучив і конкретну цифру, 190 млн. доларів, яка буде виділена на реформу правоохоронних органів, судів і розвиток інвестиційної привабливості малого та середнього бізнесу. “Грошей може бути і більше, просто у ваших кабінетах люблять говорити про інвестиції, але забувають складати бізнес-плани. Гроші просять під реформи, які ”забувають прописувати. Це не дуже годиться”, – розповів нам один з членів американської делегації.

Президент Порошенко за підсумком зустрічі з Байденом у Будинку з химерами намагався дати зрозуміти, що гостя він почув. Для більшого ефекту не тільки назвав Байдена “великим другом України”, але й своїм другом.

“Це” привіт “тим, хто постійно розповідає, що Білий дім більше спілкується з Яценюком”, – підмітив співрозмовник в дипломатичних колах.

Порошенко багато говорив про боротьбу з корупцією, показуючи, що виконання “домашнього завдання” запущено. Не забув президент похвалитися і попередніми позитивними оцінками ЄС виконання плану щодо лібералізації візового режиму.

Звичайно, всім хотілося почути позицію американського гостя про долю Кабміну.

Вранці з представниками громад безпосередньо відставка глави уряду не обговорювалася. Байден лише підкреслював необхідність “збереження довіри до демократичних сил”.

На брифінгу Порошенко побіжно згадав, що сторони обговорили питання необхідності консолідації всіх демократичних сил.

“Час виборів пройшов. Зараз у нас попереду 4 роки без виборів. І за ці 4 роки необхідно провести реформи. Реформи попереду, і це вимагає об’єднання всіх зусиль”, – підкреслив Порошенко.

І хоча меседж про вибори Порошенко використав не вперше, однак те, що він був виголошений в спайці з “консолідацією демократичних сил” і при Байдена, свідчить про те, що в АП не налаштовані на сценарій розвалу коаліції і дострокових виборів.

Ближче до вечора Байден провів зустріч з прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. Для глави українського уряду ця зустріч була більш ніж важливою, особливо на тлі масової атаки в останні дні.

Звинувачення у співпраці з олігархами і постійне нагадування про кримінальну справу проти Миколи Мартиненка не просто кидали тінь на Яценюка, а й поставили під сумнів його перебування на займаній прем’єрської посади.

Тому журналісти дуже чекали спільного виходу прем’єра і віце-президента, і що скаже останній.

Слів підтримки прем’єра не прозвучало. У той же час було дуже цікаво постежити за мімікою і тоном спікерів. Заява Байдена виглядала як наставляння викладача студенту, що провинився.

Реакція Яценюка була ще більш красномовною – в ході виступу для преси український прем’єр лише зрідка обертався до камер, вся його увага була виключно американському гостю.

“Наш успіх неможливий без вашої допомоги”, – розтікався в компліментах Яценюк.

У нього залишався ще один шанс отримати публічну підтримку від США – під час виступу Байдена в Раді у вівторок.

Кажуть, саме прем’єр наполіг на виступі Байдена в парламенті, тоді як АП не надто подобалася ця ідея.

З самого ранку під Радою активно мітингували протестувальники, безліч з плакатів яких були звернені чомусь безпосередньо до Байдена, а не до Яценюка. Серед партій-учасниць були “Свобода” і навіть “Укроп”. Але, як відмітили багато спостерігачів, до появи Байдена мітингувальники надто швидко стали розходиться.

– Видно, комусь пояснили, що не треба злити охорону високого гостя, – жартували депутати, дивлячись у вікно.

Депутати порадували явкою, чим не забув скористатися віце-спікер Андрій Парубій, який, завдяки аншлагу в залі, провів кілька законів з підтримкою під 300 голосів.

Виступ Байдена в парламенті розпочався з годинним запізненням, проте своєю промовою віце-президент задовольнив інтерес присутніх.

Свою промову віце-президент США почав з спогадів про 2005 рік, нагадавши присутнім, що після “Помаранчевої революції” українські політики вже мали шанс провести реформи, але не використали його.

Після цього він емоційно нагадав, скількох життів України коштувала Революція Гідності, і провів паралель з США, зазначивши, що його країна теж “народилася в результаті революції”.

Основною темою виступу знову були мінські угоди, реформи і боротьба з корупцією.

Говорячи про мінські угоди, Байден неодноразово і жорстко згадав Росію, безпосередньо звинувативши її в агресії на Донбасі, і знову підкресливши, що анексію Криму США ніколи не визнають. “Поки існує російська агресія, ціна, яку платить Москва, продовжить зростати”, – зазначив Байден.

Корупцію віце-президент назвав раковою пухлиною. “Я ніколи не розповідаю людям з інших країн, що вони повинні робити, але ви не зможете знайти жодної демократії в світі, де ракова пухлина корупції так процвітає. Недостатньо просто створити бюро по боротьбі з корупцією”, – підкреслив Байден.

Примітно, що в цей момент Порошенко покосився убік ложі уряду.

Далі черга дійшла до реформ, які повинна провести Україна, навіть якщо вони є непопулярними.

Всю свою промову Байден практично не озирався на сидячих в залі президента і прем’єра, однак коли почав говорити про важкі непопулярні заходи повернув голову і до одного, й іншого, даючи зрозуміти, що відповідальність за це потрібно нести обом.

“Повинен бути бюджет, який буде збігатися із зобов’язаннями перед МВФ”, – підкреслив віце-президент.

Промову Байден завершив цитуванням “Заповіту” Тараса Шевченка, викликавши бурхливі оплески в залі. “Може бути коли-небудь ви і мене згадаєте незлим тихим словом”, – зазначив Байден.

Після емоційної промови Байден поїхав зустрічатися з Кличком, а депутати миттю розбрелися хто куди, і вже через годину в залі Ради знову почалися проблеми з “мобілізацією депутатів”.

За підсумком 2 днів візиту прем’єр Яценюк так і не отримав публічної підтримки від Байдена.

– Він міг сказати, щось про те, що влада повинна поважати результати виборів і враховувати їх при розподілі посад, міг сказати по-іншому. Але він взагалі не торкався цієї теми, – говорить один з депутатів-фронтовиків.

Вранці прем’єр зустрівся з фракцією і розповів, що все, що було озвучено представником США – в країні не повинно бути монополії влади однієї з політичних сил.

Він також сказав, що США підтримують саме кабмінівський варіант податкової реформи, а бюджет має бути прийнятий до кінця року.

На питання, що далі, депутати і президентської, і прем’єрської фракцій не виключають, що оточення президента все ж зробить спробу відправити Яценюка у відставку 11 грудня. А потім вже буде вирішувати, що робити далі.

Найімовірнішим сценарієм залишається провести через Раду на посаду прем’єра Володимира Гройсмана, а спікером зробити Андрія Парубія.

Є голоси і під прем’єра Олександра Турчинова, але його соратники запевняють, що секретар РНБО здавати Яценюка не збирається.

– Може спробувати щастя і Саакашвілі. Цей його виступ у неділю не є випадковим. Хоч на зустрічах з президентом він і каже, що прем’єром бути не хоче і піде тільки віце-прем’єром з євроінтеграції, але не в Кабмін Яценюка, ми знаємо, що з республіканцями він говорить про підтримку, – кажуть соратники Яценюка не під диктофон.

За інформацією, в АП станом на минулу п’ятницю було складено 9 варіантів майбутнього Кабміну – з Яценюком і без.

– Яценюк, звичайно, буде шантажувати їх неприйнятим бюджетом і податковою реформою, а без них МВФ грошей не дасть. У цей приїзд американці чітко дали зрозуміти, що без цієї податкової реформи і без відставки Шокіна грошей нам не бачити, – говорить депутат-фронтовик, який не побажав бути названим.

Саме проблема з прийняттям бюджету змушує деяких депутатів думати, що питання відставки прем’єра буде перенесене на весну.
…

Правда України

your ad here

Однією з ключових тем на конференції в Ризі цього року стала безпека електронних платежів як у країнах СНД, Європи, так і всього світу. Павло Крилов, представив ключові тенденції розвитку кібербезпеки в 2015 році і озвучив основні прогнози в цій сфері.

«Злочини у сфері електронної комерції сьогодні є якимось сплавом ІТ-технологій та соціальної інженерії. Можна прогнозувати деякий сплеск кібер-злочинності в Європі і США, оскільки, як ми мали можливість спостерігати, значна частина «російськомовних» хакерів і злочинних груп перемістили фокус своєї уваги і «пішли» з російського ринку. Ще один тренд – це зростання мобільних загроз. Ми очікуємо помітного збільшення «троянів» під Android, «орієнтованих» на збір даних банківських карт», – зазначив Павло.

Основні прогнози по Росії і країнам СНД:

Припиняться атаки на клієнтів банків – фізичних осіб з допомогою троянів для персональних комп’ютерів.

Збільшиться кількість розкрадань у юридичних осіб через дистанційне банківське обслуговування (ДБО) з використанням віддаленого підключення.

Кількість інцидентів і суми викрадених коштів збільшаться за рахунок перехоплення на Android-пристроях даних банківських карт, логінів і паролів для інтернет-банкінгу.

Виросте кількість інцидентів з фішингом щодо клієнтів банків у результаті появи нових злочинних груп і автоматизації процесу розкрадання грошових коштів.
Кількість інцидентів з POS-терміналами продовжить рости, оскільки кількість програм для цих цілей постійно зростає. Частина таких програм знаходиться у відкритому доступі.

Збільшиться кількість випадків шахрайства при здійсненні CNP-операцій (card not present, “без фізичної присутності картки”).

Кількість цільових атак продовжить рости за рахунок нових гравців, але їх ефективність в кількісному показнику залишиться невисокою.

Експерт також озвучив кілька прогнозів по країнах Європи і США:

Рівень шахрайства виросте, оскільки зона інтересів російськомовних хакерів і шахрайських угруповань розширилася також на Європу і США.

Виросте кількість випадків зараження Android-пристроїв троянами через можливість отримання даних банківських карт і здійснення шахрайських операцій з мобільних пристроїв.

Кількість інцидентів з викраденням готівки з банкоматів виросте, оскільки багато програмістів шкідливих програм лишаються не спійманими.

Шахрайство з POS-терміналами стане більш складним, а кількість атак з метою перехоплення банківських даних користувачів виросте.

Збільшаться випадки інцидентів, пов’язаних з атаками на торговельні системи у зв’язку із зростанням кількості троянів, націлених на їх діяльність.
…

Правда України

your ad here

Дмитро Фірташ втратив монополію на українському ринку добрив з прийняттям законопроекту 2558а.

Про це на своїй сторінці у мережі написав заступник голови “Української аграрної асоціації” Мар’ян Заблоцький.

Крім того, за його словами додатковий заробіток втратив і Ігор Коломойський, який також контролює один завод із виробництва добрив

“Їхні депутати в Раді не підтримали законопроект. Всього олігархи втратили між 50 та 260 млн доларів надмірної націнки на добрива щороку. Відбулось це без зайвого шуму, рвання голосових зв’язок громадських активістів та без футболок з написом”, – написав Заблоцький.

За словами заступника, голосування відбулось за повної підтримки МінАПК та прем’єр-міністра, якого зараз чомусь звинувачують у зв’язках з Фірташем.

“Впевнений, що надмірна увага до цього питання тільки б зашкодила прийняттю законопроекту, на що знадобилось всього 3 місяці. Громадськість поки особливо про цю надзвичайно важливу зміну не знає, а от аграрії дуже скоро відчують, коли нарешті зможуть купляти не тільки українські та російські азотні добрива”, – підсумував він.
…

Правда України

your ad here

Президент Петро Порошенко підписав закон, який дозволяє арешт майна будь-яких осіб у разі його використання в якості доказів у кримінальному провадженні. Про це свідчать дані на сторінці відповідного законопроекту на сайті Верховної Ради.

Заарештованим може бути майно, яким володіє, користується або розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовані заходи кримінально-правового характеру за рішенням, постановою суду або слідчого судді.

Треті особи, майно яких може бути арештоване, – це ті, хто отримали чи придбали у підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого майно безоплатно або в обмін на суму значно нижче ринкової вартості або знали, що метою такої передачі є отримання доходу від майна, добутого в результаті вчинення злочину або щоб уникнути конфіскації.

Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Підставою для арешту майна є наявність постанови слідчого судді або суду за наявності сукупності доказів вважати, що майно було отримано злочинним шляхом.

Вартість майна, яке підлягає арешту, крім випадків арешту майна для забезпечення конфіскації, повинна відповідати вартості доходів, одержаних злочинним шляхом, або розміром неправомірної вигоди, отриманої юридичною особою.

В особливих випадках з метою збереження доказів або забезпечення можливої конфіскації, або спецконфіскації майна у кримінальному провадженні тяжкого чи особливо тяжкого злочину за погодженим з прокурором рішенням директора Національного антикорупційного бюро може бути накладено попередній арешт на майно або кошти на рахунках строком до 48 годин.

У той же час не пізніше ніж протягом 24 годин прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

Якщо прокурор не звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна або якщо в задоволенні такого клопотання було відмовлено, попередній арешт вважається скасованим, а вилучене негайно повертається.

Законопроектом не допускається заборона використання житлового приміщення особам, які там проживають на законних підставах.

Нагадаємо, що 10 листопада Рада дозволила арешт майна будь-яких осіб у разі його використання в якості доказів у кримінальному провадженні.
…

Правда України

your ad here

Українським водіям скоротили строки стягнення шкоди з винуватців ДТП – тієї його частини, яку потерпілий недоотримав від страхової компанії. Фінансисти називають це франшизою і не покривають за умовами своїх договорів: її розмір може становити від 1-2 тис. грн. до 5-10% вартості ремонту за умовами каско. Ще зрозуміліша ситуація з автоцивілкою, де виплати обмежуються лімітами 50-100 тис. грн., і все зверху оплачується з кишені водія.

Зміна термінів сталася через нову правову позицію, яку Верховний суд видав, розглядаючи справу №6-309цс15.

«Раніше трирічний термін позовної давності відраховувався з моменту виплати відшкодування страховиком, що було цілком логічно. З одного боку, до моменту виплати вже була постанова суду по самій аварії, в якій говорилося, яка зі сторін визнана винною в пригоді, з іншого – на підставі виставленого СТО рахунку відбувався платіж страхової компанії, і було ясно, яку частину збитку гасить СК, і скільки лягає на плечі водія. Тепер же ВСУ несподівано змінив підхід: відправною точкою став не момент страхової виплати (коли неясно ні хто винен, ні у скільки обійдеться ремонт), а сама ДТП. Ясно лише одне – у потерпілого, який не розпочинав тяжбу до укладення страховика, залишилося менше часу, щоб встигнути подати позов і вкластися в призначені три роки. Адже з моменту аварії до суду і виплати страхової компанії може проходити від півроку до двох років», – роз’яснив ситуацію старший партнер адвокатської компанії Ростислав Кравець.

Застосування франшиз в автострахуванні – дуже поширене явище. І не тільки в автоцивілці, але і в каско. Оскільки страхові компанії нашпигували свої страховки безліччю застережень для зниження цін полісів, які подорожчали в рази через девальвацію гривні. Тому наші СК досить часто не оплачують водіям всю вартість ремонту за умовами своїх договорів.

«У разі, коли в договорі встановлений страховий ліміт на виплату компенсації, наприклад, 20 000,00 грн., а збиток становить 30 000,00 грн., різницю в 10 000,00 грн., оплачує безпосередньо сам винуватець ДТП, в разі пред’явлення до нього позову», – уточнила нам старший юрист Дарія Давидова.

Стягнути з винуватця аварії збиток, за законом, можна і в тому, випадку якщо доплачувати за ремонт довелося через збільшення цінника станції техобслуговування.

«Страхові компанії часто здійснюють виплати не в повному обсязі, проте, це об’єктивно, адже узгодження суми та безпосередньо виплата розтягнуті в часі, іноді не тільки на кілька тижнів, а й на кілька місяців. СТО, які ремонтують автомобілі, купівлю запасних частин на них прив’язують до курсу долара і, відповідно, купують їх все дорожче і дорожче. Тому, при узгодженні ремонту ціна може бути одна, а потім грошових коштів не вистачає, і в акті виконаних робіт вартість може бути збільшена на кілька тисяч. Відповідно, різниця буде стягуватися з винної сторони, хоча сума страхової виплати далеко не виходить за рамки ліміту. Таких ситуацій зараз досить багато», – сказала юрист Вольга Шейко.

З оглядкою на свіжий висновок ВСУ людям рекомендують не зволікати з поданням позову на винуватця аварії. Відразу після оцінки пошкоджень на СТО і отримання попередньої відповіді від страхової компанії за сумою планованої виплати, подавати позовну заяву. В іншому випадку, винуватець ДТП зможе втекти, не заплативши за ремонт.

…

Правда України

your ad here

Напередодні річниці жорстокого розгону студентів суспільство починає із подвоєним інтересом цікавитися результатами розслідування.

Усі знають, що його важко назвати ефективним. Про це свідчить і висновок Ради Європи, і згадка про нестачу доказів у звіті Міжнародного кримінального суду, і мізерна кількість обвинувачених у судових засіданнях, і пануючі настрої потерпілих від агресії тітушок, побиття правоохоронців та свавілля суддів.

Біль рідних, які тоді так і не дочекалися коханої людини.

Існує багато нарікань на процедуру розслідування, яка мала би стати основою для встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності. На практиці це не завжди означає обов’язок у будь-якому разі знайти винуватців, ідеться про те, що слідство повинно вжити усі доступні йому заходи для збору доказів у цих справах.

Розслідування злочинів Євромайдану є важливим історичним завданням, без виконання якого країна просто не може перейти на наступний етап розвитку.

Тому не досить сказати, що беркутівці вже “змили вину своєї кров’ю”, мовляв, давайте все забудемо. Марно переконувати усіх, що країна чинить спротив зовнішній агресії, тому не варто накручувати ситуацію.

Мовляв, і без того тяжко, а процес реформування міліції, прокуратури та суду об’єктивно складний та довгий, тому не сподівайтеся на швидкий пошук та покарання злочинців.

Щирість потуг влади щодо розслідування злочинів Євромайдану виказують не слова, а конкретні дії. Брифінги – це, звичайно, гарно. Але вони не замінять реальні результати.

Мало хто сумнівається, що у централізованій вертикалі, яка існувала у 2013 році, рішення про “очищення площі” не могло бути прийняте поза відома Віктора Януковича.

Але в суд треба буде пред’явити не умовиводи, а належні докази. Тим більше, що в судовому засіданні прокурори стикнуться із другою стороною, яка це заперечуватиме.

За роки “покращень” оточення Януковича накрало стільки, що може дозволити собі найкращих у світі адвокатів. І якщо такі вагомі докази є, то може варто сказати про них суспільству?

Тільки через рік незрозумілого зволікання запрацювало управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури. Саме це управління координує процес вивчення усіх злочинів, вчинених під час протесту.

Сумно бачити здивування політиків, які вперше чують, що в управління і досі немає кабінетів, комп’ютерів і ксероксів, а понад дві тисячі епізодів звалилися на плечі 18 слідчих.

Виходить, що справа просувається силами двох десятків людей, які проводять усі необхідні слідчі дії майже “на колінці”.

І це “найрезонансніше розслідування часів незалежної України”!

Такі речі взагалі не можуть бути предметом для тривалого обговорення. Якщо прокуратура не здатна забезпечити слідству матеріально-технічну базу, на що вона взагалі тоді здатна?

Серед цих 2000 епізодів є доволі складні справи, в яких потрібно розкрутити ланцюг наказів: від тих, хто натискав курок аж до безпосередніх організаторів. Тому аби “завалити” справи Євромайдану можна просто нічого не робити.

Якщо хочемо мати результат, тоді треба докласти чимало додаткових зусиль. Натомість, в ході розслідування до всього іншого ще впираємося у саботаж та протидію слідству. А також невирішені системні проблеми діяльності правоохоронних та судових органів, хвіст яких тягнеться ще задовго до початку Євромайдану.

Чого вартує непробивна кругова порука в МВС, де в переіменованому підрозділі служать ті ж самі беркутівці, які били Автомайдан на Щорса та Кріпосному.

І псевдоробота окремого управління Генпрокуратури, що було створене для встановлення відповідальних за неефективне розслідування, яке проводилося до створення єдиного координаційного центру.

Незрозуміло, чому його очолила людина, яка за твердженням адвокатів Небесної сотні, власне і завалила розслідування у прокуратурі Києва?

І суд, з доброї ласки якого прямо по дорозі до поліклініки раптово зникає командир “Чорної роти “Беркуту” Дмитро Садовник?

Відпущений під домашній арешт, попри те що підозрюється у безпосередньому керівництві силовиками під час розстрілів на Інститутській. Того дня 20 лютого 2014 року, коли загинуло 49 “озброєних” дерев’яними щитами протестувальників.

І вже через кілька місяців суд знову звільняє харківського тітушку Таваккула Рагімова під домашній арешт. Бо на момент судового розгляду Рагімов продовжує виконувати почесні обов’язки працівника міліції, що, на думку судді, служить запорукою його доброчесної поведінки. Теж очікувано втік.

Можновладці, які притихли після Євромайдану, доволі швидко зорієнтувалися у ситуації і знову “на коні”. Вони повертаються в політику, продовжують вести незаконний бізнес.

Вони прагнуть продемонструвати суспільству, що правила гри не змінилися. Цей сигнал януковичі майбутнього читають так: будучи при владі можна чинити найтяжчі злочини, потім можна цю владу втратити, система все одно тебе не здасть. Представники владної касти недоторканні.

За кілька місяців Євросоюз із великою долею вірогідності відмінить накладені ним санкції на високопосадовців режиму Януковича. Єврочиновники справедливо вважають, що два роки більше ніж достатньо, аби здобути беззаперечні докази їх причетності до корупційних діянь.

Приблизно у березні наступного року вони знову отримають контроль над своїми мільйонними статками, замороженими у різних країнах.

Зволікання із оголошеннями підозр пояснюють нестачею прямих доказів, адже багато людей втекли, а велику частину причетних ще належить встановити.

Але ж особи народних депутатів, які голосували за диктаторські закони, встановлені. І вони продовжують законотворити у парламенті нового скликання. Але чомусь слідство обмежилося тільки членами лічильної комісії.

Хіба порушуючи Конституцію та позбавляючи людей права на мирний протест, народні обранці із піднятими радісно обома руками 16 січня 2014 року не перевищили свої повноваження? У Кримінальному Кодексі є відповідні статті, які називають такі дії злочином.

Чим далі, тим менше людей вірять у результати розслідування. І, що особливо небезпечно, для країни, де йде війна і на руках у людей купа зброї, – потроху розчаровуються у праві як дієвому способі досягнення справедливості.

І дедалі частіше читаємо про самосуд, сміттєву люстрацію, бійки у засіданнях суду, заклики до насильницького “третього Майдану”. Це кардинальний розворот від курсу на демократичне суспільство та цінності, які ми відстоювали тієї “зими, яка нас змінила”.

Але такі настрої є природною реакцією на непокаране зло, і хто як не влада мала б це розуміти.

Розслідування злочинів Євромайдану є тестом для України на право мати чесні правила гри та якісно іншу систему управління. Аби жодній владі, незалежно від її кольорів та відтінків, більше ніколи в голову не прийшло розстрілювати беззбройних демонстрантів. Якщо не закриємо цю драматичну сторінку історії, то приречені її повторити.

Тим часом по одному із небагатьох епізодів Євромайдану, які передані до суду, приступили до опитування рідних. Один із таких тяжких виступів на суді. Мати втратила на Майдані свого 19-річного кучерявого Ромчика. Син загинув за омріяну “свобідну країну”.

І все, що у неї лишилося, – це рюкзачок зі шкарпетками, зубною щіткою та обгортками від цукерок… бо “він був чемний” та “не кидав обгортки на вулиці”. І оте, чому Ромчик так “спішив жити” і навіть “у школі здав іспити екстерном”…

А через грати у судовому засіданні ці болісні свідчення слухають не втікачі Захарченко чи то Янукович, і навіть не Єфремов чи Кернес, а тільки Аброськін та Зінченко – ймовірні рядові виконавці злочинних наказів перерахованих вище та їм подібних.

І молода жінка говорить як десять років тому, за покликом серця, вона із чоловіком сама була на Помаранчевому Майдані. А відтак, хоча дуже переживала за сина, але навіть “не мала чим йому заперечити”.

Невже і наші діти будуть змушені боротися за свободу на цій залитій кров’ю та сльозами площі?

Можливо, така перспектива хвилює тільки звичайних людей, а не тих, кого енергією Майдану винесло на владний Олімп. Але дивує, що влада – і тут мова йде про всі без винятку політичні сили в парламенті, які приписують собі відданість демократичним принципам, – не розуміє простої речі. Її легітимність прямо залежить від результатів розслідування.

Вибори до загальнонаціональних органів пройшли лише у травні та відповідно у жовтні 2014 року. До цього часу із лютого по травень 2014 країною керувала ціла когорта в.о. та призначених цими в.о. людей.

В умовах системного та масштабного переслідування десятків тисяч демонстрантів та втечі Януковича у лютому 2014 року в опозиції не було жодного іншого вибору, окрім як взяти управління країною в свої руки.

Але відсутність результатів розслідування, яке це наочно демонструє, насправді робить нову владу хунтою. І ллє воду на млин російської пропаганди.

Активна громадськість ніколи не мала особливих ілюзій щодо нової влади. Хоча вона в рази краща за попередню, але також далека від цінностей прав людини. Багато кого з цих людей ми бачили в дії раніше, зокрема, і на керівних посадах.

Тож, якщо хочемо отримати належні результати розслідування, слід озброїтися майданівським принципом та брати відповідальність на себе.

Уже зараз рідні загиблих проводять паралельні розслідування, волонтери переглядають терабайти відеоматеріалів та відстежують, скільки пострілів зробили обвинувачені, адвокати об’єднуються в групу аби спільно працювати над виробленням правової позиції, звичайні громадяни ходять на судові засідання, хоча подекуди вони затягуються до самого ранку.

Правозахисники вивчають моделі міжнародних гібридних трибуналів, експерти розробляють зміни до законодавства, аби залучити до розслідування та відправлення правосуддя міжнародних слідчих та суддів.

Таких звичайних людей та зроблених ними конкретних справ має ставати більше.

Якщо ви можете допомогти управлінню спеціальних розслідувань ГПУ технікою, зв’яжіться із нами, ми допоможемо її передати. Маєте інформацію про переслідування у Києві та особливо у регіонах, якої бракує міжнародному суду в Гаазі для кваліфікації злочинів проти людяності, – повідомляйте нам. Це буде ваш власний внесок у відновлення справедливості.

Ми просто не маємо права здаватися. Опускати руки та піддаватися зневірі для нас, людей, які лишилися живі, – невиправдана розкіш.
…

Правда України

your ad here

У другу річницю початку Євромайдану, який потім переріс в Революцію Гідності, Україна знову опинилась на краю прірви.

До цього краю її привели жадібність та неспроможність піднятись зі своїх особистих корисливих інтересів до рівня національних, чи, принаймні, від своїх миттєвих інтересів до стратегічних, які не можуть не корелюватись з національними більшості теперішнього політичного істеблішменту.

Перший – це економічний колапс, який може статись внаслідок некомпетентних дій уряду, корупції та непроведеної інституційної реформи, а також економічної складової війни з Росією.

Другий – це міжкланові протиріччя, які не можуть бути розв’язані в рамках діючої моделі влади та управління та існуючого рівня політичної культури основних кланів та груп. Наявний приклад – ситуація з Корбаном.

Третій – це можливість політичного загострення внаслідок спроб вирішити конфлікт на Донбасі нехтуючи національними інтересами за наявності зовнішнього тиску.

В цьому можна звинуватити Порошенка, але слід зазначити, що його зовнішньополітичні прорахунки не мали б таких наслідків, якщо б система ухвалення рішень на найвищому рівні працювала б в інший, більш ефективний спосіб.

Всі ці ризики, як бачимо, в той чи інший спосіб пов’язані з неефективною, навіть хибною системою влади та управління, яка створює деструктивні мотивації. Як раз цю систему і не змінюють, незважаючи на красиві гасла, теперішні керівники України.

З Революції Гідності в Україні розпочався реальний процес трансформації суспільства і країни. Суспільства, в якому громадяни, як свідомі суб’єкти суспільного процесу, разом формують правила свого співжиття як нації, і наймають владу для реалізації, захисту, обслуговування своїх інтересів.

Цей процес характеризується формуванням системи влади “знизу”, шляхом найму, а в разі незадоволеності управлінням – відсторонення представників влади. Саме так було з Януковичем і його командою.

Але нове керівництво не стало руйнувати хибну систему. Воно лише змінило зовнішньополітичний вектор і розпочало повільну лібералізацію. А боротьбу з корупцією проводить лише під тиском громадянського суспільства.

Те ж саме стосується й великого бізнесу, який діє за принципом “Пока гром не грянет – мужик не прекрестится”.

Лише від’єднання від олігархічної кормушки та усвідомлення втрат внаслідок катастрофічної декапіталізації почали спонукати його найвпливовіших представників розпочати так звані Хаяттські консультації та ініціювати інші, більш широкі комунікативні площадки.

Також слід розуміти, що ще значна частина суспільства, яка задавлена бідністю, ще не вийшла з пострадянських обійм патерналізму, ще піддається маніпулятивним технологіям, що і довели місцеві вибори.

Хоча вибори також довели і готовність суспільства до мобілізації, коли є чітка межа між чорним та білим, як наприклад в Миколаєві.

Зовнішні фактори також не є сприятливими. Так, західні партнери ще допомагають Україні, але зараз майже за лише ціннісною ознакою – як жертві агресії Путіна.

Україна за цей період не довела свою привабливість як перспективного та надійного економічного партнера. До того ж, при проведенні зовнішньої політики не враховуються геополітичні чинники.

Такі як об’єктивна спільність інтересів Німеччини та Росії наприклад. І відповідна зацікавленість “Старої Європи” саме зам’яти конфлікт, щоб не постраждали її економічні інтереси.

В чинній політичній конструкції склалася патова ситуація. Лишати чинний уряд не можна – він веде країну до соціально-економічної катастрофи. Спроба замінити уряд несе загрози розпаду коаліції та неформування нової, а якщо і формування то з ризиками антинаціонального формату.

Розпад коаліції – це дострокові вибори парламенту. Чи призведуть вони зараз до покращення ситуації і вирішення системних проблем?

Звісно ні! Навпаки вони мажуть призвести до ще більшої політичної дестабілізації.

Недаремно дострокові вибори парламенту є частиною плану Б Суркова, який чомусь досі не оголошений ГПУ в розшук. Останні заяви лідерів “Самопомічі” та “Батьківщини” свідчать про розуміння ними таких ризиків.

Який вихід? Вийти за рамки чинної політичної конструкції, зламати стару хибну систему та створити нову ефективну!

Це можна зробити запустивши одразу два процеси.

Перший – швидка інституційна реформа в межах діючого конституційного поля та реалізація на цій основі національної антикризової програми.

Другий – повне перезавантаження системи шляхом ухвалення нової Конституції України в установчий спосіб.

Стаття 90 Конституції України говорить, що: “Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Тобто президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, але не зобов’язаний.

А стаття 83 говорить, що до складу коаліції має входити більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Це означає що є можливість переформатування коаліції без участі в неї звичайних корупціонерів, на зразок Мартиненка та проросійських корупціонерів з “Опозиційного блоку”.

Питання полягає в принципах формування, структурі, складі та першочергових завданнях нового уряду.

Формування нового уряду, здатного впоратись з кризою, швидко провести інституційну реформу, змінивши власну структуру, прибравши дублюючі та не потрібні функції, скоротивши чисельність та встановивши за рахунок цього гідну і мотивуючу систему оплати праці.

А також запровадити ефективну систему ухвалення та реалізації рішень на основі єдиної уніфікованої прозорої, за виключенням питань нацбезпеки, системи електронного документообігу та швидко провести системні податкову та секторальні реформи, водночас вживаючи антикризові заходи…

Все це не може відбутись без активної участі громадянського суспільства та бізнес-середовища.

Саме вони є головними стейк-холдерами реальних реформ. Вони мають самоструктуризуватись, можливо, через проведення загальнонаціональних форумів, і на цій основі взяти безпосередню участь у формуванні нового уряду і його програми дій.

Вони також мають дотиснути депутатів – тих, хто відчуває власну відповідальність за майбутнє країни, та президента щодо формування нового уряду та нової відповідальної проурядової більшості.

Саме вони мають відбраковувати претендентів на посади в уряді, але робити це аргументовано і прозоро.

Так саме разом з формуванням нового уряду має бути погоджений та зреалізований алгоритм дій унеможливлення корупції, підкреслюю унеможливлення, а не боротьби. Головними тут мають бути інституційний, мотиваційний та процедурний чинники.

Тотальний контроль доходів та витрат чиновників, суддів, прокурорів та повсюдне застосування поліграфів мають стати нормою.

Цей чинник на порядок важливіший ніж виконання положень закону про очищення влади, деякі з яких потребують корегування. Всі ці питання мають бути терміново врегульовані законом.

Також мають бути приведені у відповідність до діючої Конституції всі нормативно-правові акти, з якими цього досі не зробили, як, наприклад, щодо національних регуляторів чи ВПК з “Укроборонпромом”.

Більше того – такий новий уряд має отримати максимум повноважень в рамках діючої Конституції. І рік недоторканості. В тому числі, і від “майданів”.

Ця недоторканість, втім, не повинна мати ознак ухилення від відповідальності. Уряд має щоквартально звітуватись за чітко визначеними заздалегідь критеріями та показниками.

Але за рік цей уряд має вивести країну з кризи та проінвентаризувати її, щоб потім передати наступному, який вже буде сформований на основі нової Конституції.

Власне, от і підійшли до другого питання – до ухвалення нової Конституції.

Відповідно до статті 5 діючого Основного Закону, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Статті 154-159 діючої Конституції регламентують виключно внесення змін до неї.

Отже питання ухвалення нової Конституції не є врегульованим. Єдина норма, яка має до цього відношення – це норма статті 156, яка опосередковано вимагає проведення всенародного референдуму щодо питань, які визначають конституційний лад.

Відповідно до цього, Верховна Рада має право інституалізувати процес ухвалення нової Конституції. Вона може ухвалити закон про Конституанту – спеціальний орган установчої влади народу, функція та повноваження якого – виключно розробка та ухвалення нової Конституції України.

Як буде називатись цей орган – Установчі Збори, Конституційна Асамблея, Конституційний Конвент – неважливо. Авторові особисто подобається назва Народне Віче, яка повертає до слов’янських традицій вічової демократії.

Головне інше – щоб делегати цього органу обирались на всенародних виборах, оптимально – за багатомандатною мажоритарною системою, як такою, що найменше піддається зловживанням.

Суб’єктами цих виборів були б об’єднання громадян.

Далі треба встановити критерії для делегатів, які б забезпечили якісний склад цього органу, ну і, звісно, передбачалося б наступне обмеження для делегатів можливостей обіймати наступні 5 чи 10 років посади у владі.

Цей мотиваційний чинник і є засадничим для установчої влади. Бо не може формувати правила той, хто має по ним грати.

Саме тоді Конституція, якою б вона не була за змістом, буде справжньою Суспільною Угодою, за якою громадяни потім винайматимуть владу.

На основі власного досвіду участі в підготовці текстів проектів Конституції можу стверджувати, що головне не форма правління.

Хоча саме зараз, враховуючи той факт, що в країні, на жаль, немає державних діячів, системних менеджерів та високоморальних авторитетів в одній особі, а ті, хто найбільш впізнавані, стали такими як правило штовхаючи інших, варто йти далі по шляху посилення ролі парламенту та місцевого самоврядування, визначати мету та принципи створення держави, а також механізми контролю громадян за владою та відповідальності влади.

Але в будь-якому разі і вибори до органу установчої влади, на яких працюватимуть інші мотиваційні чинники і для виборців, і для кандидатів в делегати, і сам процес роботи цього органу, і реальна всенародна конституційна дискусія стануть потужними факторами інтеграції української політичної нації, на відміну від того, що може відбутись на дострокових парламентських виборах.

А норми Конституції, ухваленої органом установчої влади та легітимізованої всенародним референдумом стануть справжнім Основним Законом.

Ініціатива щодо всенародних виборів органу установчої влади може стати і виходом з глухого кута мінських домовленостей.

Вже зрозуміло, що “особливий статус Донбасу” не має шансів бути проголосованим в парламенті. А проведення місцевих виборів на окупованих територіях без цього навряд чи можливе.

Проте висування вимоги забезпечення проведення виборів до органу установчої влади, який власне і буде визначатись по всіх питаннях державного устрою, вибиває останні аргументи у Путіна та контрольованих ним сепаратистів.

І демократичний Захід не зможе нічого заперечити. Громадяни мають власноруч вирішити, в якій країні вони хочуть жити. Але при цьому меншість не зможе диктувати умови більшості.

Сподіваюсь інстинкт самозбереження себе в Україні (це – важливо!) і мінімальне відчуття відповідальності за країну допоможуть і депутатам, і президенту піти саме цим шляхом.

Якщо в грудні місяці будуть ухвалені зазначені вище стратегічні рішення щодо уряду і конституційного процесу, а подібний законопроект вже розробляється Коаліцією громадянського суспільства, а уряд зможе швидко провести необхідні зміни і встигне вирішити бюджетні проблеми, то вже в березні можна провести вибори до органу установчої влади.

Ще 2-3 місяці знадобляться на ухвалення тексту нової Конституції і ще 2 на проведення референдуму з її затвердження. Тобто вже в вересні маємо шанс оновити нашу державу.

Далі мають бути проведені вибори тих органів влади та місцевого самоврядування, які будуть передбачені новою Конституцією і в грудні сформований новий, сподіваюсь, ще більш прогресивний уряд, завданням якого буде вже не подолання кризи, а прискорений розвиток і відповіді на нові цивілізаційні виклики.

А тоді може вже доведеться вже не в ЄС інтегруватись, а якийсь новий Східно-Європейський Союз створювати, а потім з США, Канадою, Британією та Австралією?
…

Правда України

your ad here

Минулого тижня Європейська бізнес асоціація (EBA) – одне з найбільших українських об’єднань бізнесу – переобрала своє керівництво.

Інтереси європейського бізнесу, що працює в Україні, тепер захищатиме Кшиштоф Седлецьки.

Новий президент EBA вже давно працює в Україні і знає наші “особливості” не з чуток. Але це не заважає йому залишатися оптимістом, принаймні щодо довгострокових перспектив інвестування в Україну.

При цьому Кшиштоф Седлецьки нагадує: режим вільної торгівлі з ЄС – це не лише колосальні можливості, але й ризики. Україні варто потурбуватися про можливий відхід бізнесу в Європу. Цей процес може різко активізуватися, якщо бізнес-клімат в країні залишиться тим самим.

– Перш за все, як ви оцінюєте нинішній стан взаємодії влади з бізнесом?

– Відносини “бізнес-влада” не діляться на чорне і біле, добре і погане. Не можна однозначно оцінити цю складну, багаторівневу і залежну від багатьох зовнішніх факторів взаємодію.

Зараз діалог є, що дуже тішить. Нас чують, до нашої думки дослухаються, влада відкрита для партнерського діалогу.

Але історично склалося так, що в Україні відносини “бізнес-влада” проходять тільки своє становлення. Те бездоганне, ефективне партнерство, яке в Європі працює вже багато десятків років, в Україні тільки зароджується і поступово доходить до належного рівня.

Очевидно, що роботи у нас ще багато. Так, наприклад, іноді вимоги наших партнерів у владі дивні. Часто влада звертається до нас з проханням про виконання роботи, яка далеко не завжди в нашій компетенції.

– Що ви маєте на увазі?

– Наприклад, нас просять про підготовку підзаконних актів – що є чіткою прерогативою і завданням держави в інших країнах. Ми не відмовляємося допомогти, адже розуміємо, що ресурси держави обмежені, не вистачає людей, які розуміють сучасний менеджмент, управління і бізнес.

Ми допомагаємо і ділимося ресурсами нашої Асоціації, компаній-членів. Спільна робота є. Чи може вона бути кращою і ефективнішою? Може.

– В Україні публічний діалог – це одне, а кінцевий результат – зовсім інше. Ми, наприклад, можемо рік публічно і прозоро готувати проект змін до Податкового кодексу, а в останню ніч перед голосуванням на колінах його переписати або ж через поправки з голосу змінити раніше обумовлені пункти.

– Мені складно не погодитися з вами, але чого тоді ви очікуєте від нас? Ми організація, яка представляє бізнес.

Бізнес передусім потребує діалогу, і ми намагаємося знайти його. Ми не організація, яка виставить намети перед Верховною радою. Ми бачимо ці проблеми, але все одно, базою спілкування з органами влади будь-якого рівня для нас є партнерський відкритий діалог.

– Чи бачите ви спосіб зламати цю практику?

– Дуже хороше запитання. Я б хотів його навіть розширити. Це один з прикладів українських реалій, які мені б хотілося кардинально змінити.

Підхід до роботи над ключовими реформами треба міняти повністю. Якщо ми поміняємо лише щось одне, ця зміна розчиниться в інших проблемах.

Наведу приклад. У Києві є нова поліція. Всі раді, всі задоволені, і я сподіваюся, що вона працює правильно. Але поки змінена тільки маленька цеглина у великій стіні. Як довго ця поліція залишиться такою, якою ми хотіли б її бачити? Як сильно навколишня стіна буде тиснути на цю нову маленьку цеглину і як довго вона зможе чинити опір цьому тиску?

Потрібно якомога швидше міняти інші “цеглини”. Це складні зміни. І вони йдуть повільніше, ніж очікували українці і бізнес, який також є частиною суспільства.

– Як ви вважаєте, скільки пропозицій, які подаються бізнесом, враховуються потім владою?

– У мене трохи інший підхід. Україна є демократичною, сучасною державою, яка повинна управлятися своїми представниками у Верховній раді, урядом і президентом. Це органи, які мають виходити з ініціативами, вони відповідають перед українським народом за свою діяльність через те, як вони керують країною.

Ви їх обрали, ви віддали їм в руки владу, щоб вони керували країною.

Бізнес зі своїми пропозиціями може лише сигналізувати, коментувати, попереджати. І це дуже добре, це і є діалог з урядом.

– Ви подавали свої пропозиції до оприлюдненого Мінфіном нового проекту Податкового кодексу (ПК)?

– Ми в процесі, спілкуємося з Мінфіном, перебуваємо у постійному контакті. Але часу між тим, коли реформа була заявлена, і коли її хочуть впровадити в життя – дуже мало.

Зрозуміло, що Україні потрібно все робити швидко. Але в цьому випадку поспіх може не спрацювати. Бізнес може не встигнути впровадити цю реформу в життя.

– На вашу думку, коли вона повинна стартувати?

– Податкова реформа мала бути запропонована рік тому і запроваджена з 1 січня 2016 року. Тоді це було б і швидко, і правильно. Але треба звернути увагу на ще один факт.

Україна позиціонує себе як країна, яка дотримується законів. Якщо я не помиляюся, є закон, який говорить, що зміни в законодавство, які впливають на бюджетні показники, повинні бути подані до 1 липня. Це вже не перший випадок, коли ця норма порушується.

У мене такий, вибачте, шизофренічний підхід до цього: якщо уряд вимагає від бізнесу і суспільства дотримуватися закону, то він сам також має працювати згідно із законом.

Сьогодні свої дії уряд аргументує надзвичайною ситуацією через війну, економічну кризу.

Знаєте, якщо процес реформ йтиме тими темпами, як зараз, то коли Україна збирається виходити з цієї кризи? За останні кілька років, останні два роки економіка показала мінус 25% ВВП. Це катастрофа. Інакше це назвати неможливо. Є прогнози, що наступного року Україна збільшить на 1-2% свій ВВП.

Але ж 1-2% – це нуль. Ми сидимо в ямі. Для того щоб Україна почала наздоганяти не Німеччину і Францію, а хоча б Польщу, потрібно рости двозначними темпами. Ось тоді можна буде говорити про вихід з кризи.

– На базі чого це може розпочатися?

– Я не революціонер. Я вважаю, що все має розвиватися логічно, базуватися на законі та демократії. Це абсолютний must для країни, що розвивається.

Але тут, як мені здається, революційний підхід неминучий. Якщо ви подивитеся на законодавчу систему України, то це джунглі. Це повні джунглі! Виправити її практично неможливо.

Ці “джунглі” треба підпалити – навіть не рубати, а саме підпалити! Знищити і почати будувати щось нове.

Інакше ми будемо продовжувати крутитися без толку в цих джунглях законів, бігати, як пес за власним хвостом.

За дев’ять років роботи в Україні я навчився тому, що будь-яку хорошу ініціативу тут можна вбити законом.

– Є думка, що різке зниження податків, яке пропонує парламентський варіант податкової реформи, дасть різке зростання ВВП в майбутньому. Ви погоджуєтесь з такою оцінкою?

– Загалом, так, я згоден з таким підходом. Але не можна забувати про те, що ми в Україні, і потрібно враховувати те, що рівень тіньової економіки у нас оцінюється від 50% до 70%.

І тепер питання таке: якщо раніше я вас просив платити 25%, а тепер прошу 15%, а ви заробляли собі своє і не платили податки взагалі, то навіщо ж вам віддавати нехай і меншу, але все ж частину свого заробітку?

– А що як я не сплачую державі 25%, але плачу 15% в інший спосіб? У певний момент я можу вирішити, що платити 15% державі дешевше і вигідніше, ніж перебувати в тіні.

– Питання в тому, коли настане цей момент. І ще, крім вигоди, є ж ще й палиця.

Якщо в такій країні, як Німеччина чи Франція, вас визнають порушником закону про оподаткування, ви потрапите під дуже серйозні штрафи. В Україні у мене склалося таке враження, що держава фокусується тільки на білій частині економіки, на цих, припустимо, 50% підприємців.

Ми – білий легальний бізнес, сплачуємо всі податки, тому нас найлегше контролювати. Коли закони далеко не однозначні, завжди можна знайти якесь відхилення і накласти штраф. При цьому поряд продовжуватиме працювати компанія, яка не платить нічого, ховається від контролю, а держава її не помічає.

Потрібно дати тіньовому сектору, з одного боку, підґрунтя для того, щоб податок було вигідніше платити, ніж не платити. А з іншого боку – ефективну палицю, щоб ті, яким підґрунтя мало, отримували штрафи і покарання – таким чином, закликати їх до порядку.

– Начебто у нас палиця і так сильна. Чому ж вона не діє?

– Палиця ефективна, але вона займається в основному “білим” бізнесом. Уявіть, ви чиновник податкової. От є зареєстрована компанія, є її адреса, ви приходите, там є бухгалтер, ви його м’яко лякаєте, він приносить документи, ви знаходите помилки – все, знайшли шахрая! Ось чиновник молодець – працює, знайшов порушника, поповнив бюджет.

А для того щоб вийти на тіньовий бізнес, його для початку потрібно знайти. Докласти певні зусилля. Він же ховається. А у нас фіскали працюють за наступним принципом: навіщо ходити на незвідану територію, якщо у нас вже є готові жертви?

– Зараз ведеться багато дискусій з приводу зниження єдиного соціального внеску, який теж нібито повинен вивести бізнес з тіні. Те, що пропонується 20% ставка, справить ефект на компанії?

– Безумовно, це знизить навантаження на бізнес. Але тут дуже тонка межа. З одного боку, це зниження навантаження на бізнес, а з іншого боку – від ЄСВ залежить фінансування соціальної сфери. Я поки не готовий відповісти, 20% – це правильно чи ні. Чого мені не вистачає в запропонованій податковій реформі? Дуже гарно звучить – 20/20/20. Але ви впевнені, що не повинно бути 19/20/21?

– У Словаччині 19% вийшло. До речі, Україна багато в чому успадковує Словаччину. Як ви вважаєте, наскільки їхній досвід підходить для нас?

– Безумовно, східноєвропейський досвід ближчий Україні. Ми сиділи в одному таборі досить довго. Причому, на жаль чи на щастя, та частина Східної Європи, яка не була в межах Радянського Союзу, значно менший час була під впливом комунізму. Вона була досить відкритою країною, ми могли подорожувати і бачити, як функціонує Захід. У багатьох країнах була приватна власність.

В Україні за часів СРСР практично не було ані приватної землі, ані приватних підприємців. У людей не було шансу навіть спробувати це.

Я це до того кажу, що якою хорошою не була система, треба ще враховувати особливості українського ринку.

Так, словацька система, як мені здається, досить хороша. Можна ще подивитися на естонський досвід, але Естонія ще більше відрізняється від України, ніж Словаччина. По-перше, розміром. По-друге, естонці за характером ближчі до скандинавів, які законослухняні, готові чесно і легально платити.

Українці ближчі до поляків, погодьтеся, ми б з таким задоволенням обійшли різні вимоги… Хтось мені сказав хорошу фразу: “Всі українці проти корупції, але всі хочуть дешево вирішувати проблеми з законом”.

– Чи потрібно вигадувати велосипед?

– Я б не вигадував, але й бездумно копіювати не варто. Треба враховувати все – інший менталітет, іншу історію, досвід. Навіть останні 20 років Україна розвивалася трохи по-іншому, ніж Словаччина.

Якщо ми просто візьмемо і скопіюємо їхню модель, не факт, що вона завжди зможе ефективно спрацювати. Але брати найкраще з чужих моделей, сприймати Східну Європу як джерело досвіду – розумно.

Можна, звичайно, спробувати сінгапурську або аргентинську модель, але вони зовсім віддалені від наших реалій.

– З усіх східноєвропейських моделей яку ви вважаєте найближчою Україні? І яка найбільш успішна?

– Безумовно, найуспішніша – це модель країн Балтії. Так, до кризи вони падали, і дуже сильно, але, незважаючи на це, вони, як маленький літачок, вийшли з турбулентності й летять собі комфортно далі.

– Вони більш успішні, ніж польська модель?

– Я б сказав, що так – більш успішні.

– Чому? Польща пережила кризу без втрат, а там було таке падіння ВВП, навіть більше, ніж в Україні.

– Мінуси були більші, безумовно. Продовжуючи порівняння: Польща – це великий трансатлантичний лайнер. Його важче потрусити турбулентністю, ніж ту саму Балтію чи Словенію, які дуже залежать від зовнішнього світу.

Польща, як і Україна, сама для себе будує цей світ. Тобто ми залежимо, звичайно, від зовнішніх геополітичних та макроекономічних факторів, але при цьому маємо досить велику критичну масу всередині. Маленькі країни цього не мають. Якщо починаються зовнішні коливання, автоматично починається турбулентність в країні. Але примітно те, що маленькі Словенія і країни Балтії моментально з цієї турбулентності вийшли. А велика Україна потрапила і довго сидить.

Я не фахівець з усіх без винятку питань оподаткування, але я б ще запропонував поглянути на Грузію. Ця країна вибралася з катастрофічного становища за рекордно короткий час – це приклад для всіх, в тому числі східноєвропейських країн Євросоюзу.

– В останні квартали опитування Європейської Бізнес Асоціації показують, що очікування бізнесу падають.

– Вони не падають, вони стабільно низькі. Який взагалі принцип нашого індексу? Це суб’єктивний підхід менеджерів. В Індексі ставимо запитання, наприклад, “Як ви вважаєте, бізнес покращився чи погіршився?”. Відповідь на нього – це особисте відчуття бізнесмена. Хто б не казав, що бізнес думає цифрами, а людський фактор відіграє дуже велику роль.

Якщо цифри показують мені одне, а я інтуїтивно відчуваю, що наступного року моїй компанії буде погано, я буду обережний у висловлюваннях. Та й що такого відбулося, щоб бізнес став оптимістичніший?

– Економіка припинила падати.

– Тому й Індекс теж драматично не падає. Явних причин, які б змусили нас сказати: “Завтра Україна буде процвітати”, немає. Поки що – ось уже два роки – ми чуємо лише наміри, а не факти…

Цього року падіння ВВП – 14,5%. Це ви називаєте зупинкою падіння? На 2016 обіцянки між 1 і 2%. А якщо не буде 1 і 2%, то може бути мінус 1%. Звичайно, падати вже нікуди, після 25% падіння.

Скажу ще так:

на моїх останніх переговорах і розмовах з бізнесом – великим і малим – більше оптимізму якраз у великого бізнесу.

– Чому?

– Я сам собі задаю це питання. Причому оптимізм у бізнесу швидше такий, знаєте, обережний. Це не сліпа віра в те, що “завтра все моментально стане краще”, це більше схоже на “по ідеї, все повинно почати поліпшуватися”.

– Звичайно, великий бізнес більш інформований.

– У мене немає секретного зв’язку з МВФ або іншими організаціями. Думаю, його немає і у більшості бізнесу.

Але в деяких секторах, таких як аграрний, IT, є невеликі просвіти. Ми бачимо перші ластівки поліпшення. Можливо, ми перебільшуємо, бо дуже хочемо їх бачити. Але у дискусіях і розмовах між бізнесом певний момент кращої перспективи з’являється.

– 1 січня почне працювати план вільної торгової зони з ЄС. Якими є очікування бізнесу? Це призведе до поліпшення чи до погіршення?

– Це величезний шанс для України. В моєму розумінні, не всі до кінця оцінюють цей шанс.

Для нас, для міжнародних корпорацій, які щось завозять в Україну, навряд чи щось драматично зміниться. Для моєї компанії, в принципі, не зміниться взагалі нічого.

Але для українського бізнесу це шанс, це вихід на ринок, це інші стандарти бізнесу.

І бізнес розуміє, що не треба знову чекати чогось від уряду. Європа – це не контакти на рівні влади. Вже навіть зараз видно, скільки українських фірм відкривається в Польщі. Щотижня я чую від знайомих, як той чи інший відкрив офіс у Польщі. Значить, люди хочуть і готові щось робити.

Звичайно, існує небезпека, що цей бізнес переїде в Польщу. Бізнес – він розумний, він керується раціональними підставами. Якщо він побачить, що в Польщі, Чехії, Естонії можна робити все те ж саме, тільки без якоїсь бюрократичних проблем, простіше, з меншим податковим навантаженням, то він туди переїде. Це, звичайно, небезпека для України.

Тому держава має намагатися якнайшвидше поліпшити місцевий клімат для бізнесу, мотивувати його залишитися.

І йдеться не тільки про великий бізнес, який або виїде, або не прийде, а й про наш, український бізнес. Треба переконати його залишитися, застерегти від пошуку кращих місць для розвитку за кордоном. В іншому випадку для України це може бути величезною проблемою.

– Напевно, у вас є знайомі європейські підприємці. Ваша порада для них: йти зараз в Україну або почекати?

– Йти, але тільки з розумінням складнощів ведення бізнесу в Україні, з розумінням особливостей українського ринку.

Це не негатив. Це раціональність. Якщо хтось їде робити бізнес до Сибіру, а потім нарікає, що там холодно, то це означає, що він не підготувався, не знав, куди поїхав, або не досліджував ринок.

Тут те ж саме: якщо хтось приїжджає в Україну і скаржиться на бюрократію, отже, він не розуміє, що це місцеві умови ведення бізнесу. Зрештою, якщо подивитеся, то з 900 членів Європейської Бізнес Асоціації майже половина – це закордонні компанії, і вони тут працюють.

А нові не приходять, тому що раніше Україна була країною великого ризику і великого прибутку. Тепер ризик залишився, а прибутку немає. Просто країна збідніла. Якщо хтось хоче продавати телевізори, напевно, це не найкращий час для України. З іншого боку, скрізь є конкуренція, і хтось в Україні ці телевізори купує. Якщо ти запропонуєш кращі умови, кращі телевізори й нормальні ціни, то будеш продавати.

– Як ви думаєте, коли дійсно бізнес почне повертатися?

– Спочатку треба тут всередині навести лад, забезпечити хороший клімат для бізнесу, потім це треба озвучити.

Одне із завдань Європейської Бізнес Асоціації – це промоція України в Європі та світі. Але, скажіть, чи можу я завтра вийти на європейський бізнес-форум і сказати: “Слухайте, приїжджайте завтра в Україну, все буде відмінно”? За тиждень бізнесмени, що приїхали сюди, зателефонують мені і скажуть: “Мене тут на митниці тримають вже третій день”. Тобто ми хочемо допомогти просуванню України до Європи, але наші руки трохи зв’язані реальністю.

Але якщо хтось питає мене, йти в Україну чи ні, я кажу: “Подивись на карту, на кількість населення, на їхні ідеї. Вони хочуть йти в Європу, хочуть розвивати свою країну. Врахуй, що там розвинена бюрократія, що в тебе будуть корупційні виклики, врахуй, що є певні ризики. Якщо це все складеш і все одно вважатимеш, що можна вигідно інвестувати сьогодні, то заходь”. Тому що сьогодні зайти простіше. Конкуренції немає. Коли Україна почне розвиватися, буде складніше зайняти свою нішу.

Чому компанії, які тут є, не йдуть, хоча тут так погано? Тому що всі сподіваються на майбутнє, займають своє місце. Рано чи пізно, але настане момент, коли Україна почне процвітати. І ми будемо на місці, ми знатимемо цей ринок.

– Як ви вважаєте, те, що зона вільної торгівлі з ЄС була перенесена на рік, було помилкою? З точки зору бізнесу.

– Мені дуже складно оцінювати причини, я не знаю всіх факторів. З точки зору бізнесу, мені здається, що чим раніше, тим краще. Це шанс для бізнесу. Мені навіть здається, що більше для українського, ніж для європейського.

– Є поширена думка, що українському бізнесу складно йти в Європу, мовляв, у нас йде війна і ми ненадійний партнер.

– Якщо ви будете відкривати свій бізнес, ви теж зважуватимете ризики і можливості.

Нині робоча сила в Україні досить дешева. Великі європейські корпорації бачать це, але поки бояться. Проте українські компанії, які загартовані в цій бюрократії, у цій боротьбі з органами, бандитизмом, знають, як це зробити. Чому б тут не виробляти? Бар’єри знесені. Чому не продавати в Європу?

Є така приказка: “Хто хоче, той шукає можливості, хто не хоче — шукає причини”. Якщо керуватися другою її частиною, то, звісно, нічого не вийде.

– Які галузі можуть зацікавити інвесторів?

– Чим славиться Україна? Звичайно, землею і всім, що з нею пов’язано.

– Чи можливо, що сюди прийдуть без закону про продаж землі?

– Мені здається, що там теж ігри, які не до кінця зрозумілі. Складно мені це коментувати.

– А з точки зору бізнесмена, чи реально йти, коли базового закону ще немає?

– У багатьох країнах також є подібні обмеження. У Шанхаї земля під хмарочоси була здана в оренду. І все одно люди ризикнули, поставили на орендованій землі гігантські хмарочоси, тому що бачили шанс, бачили сенс. Якщо бізнес бачитиме шанс і сенс, вони прийдуть, навіть враховуючи, що цей закон теж прийде раніше чи пізніше.

– У нас вже не перший місяць говорять про перспективу зміни уряду та можливі подальші вибори парламенту. Наскільки частий цикл зміни влади є стримуючим фактором приходу бізнесу?

– Я дуже далекий від того, щоб коментувати політику. Знову повертаємося до коріння. Стабільність – це добре для бізнесу, нестабільність – ні.

Для бізнесу краще погана стабільність, ніж постійна лихоманка. Якщо я знаю, що буде війна, я почну копати окопи. Якщо вона станеться, я буду захищений. Якщо війна почнеться несподівано, а окопів не буде, я програю. А якщо я почну копати, а війни не буде, я втрачу. Тому стабілізація та передбачуваність – це головне.
…

Правда України

your ad here

Екс-голова земельної комісії Київради Володимир Прокопів, який минулого року представляв проект рішення про виділення ділянки під будівництво будинку на замовлення МВС, не мав на увазі наступну передачу всіх квартир бійцям АТО.

Про це “Українській правді” сказала його прес-секретар Наталія Пругар, коментуючи його тодішню заяву.

Представляючи проект рішення перед депутатами Київради, Прокопів тоді сказав наступне: “Щодо виділення житла для бійців, які в АТО, є гарантійний лист від замовника, де вони визначають не якийсь відсоток, який буде переданий, а гарантують 100%-ну передачу цих житлових приміщень, які будуть збудовані, для особового складу, а також учасників антитерористичної операції”.

Також він тоді казав: “Також до комісії надійшли листи замовника про зобов’язання використати збудовані житлові площі виключно для надання житла особовому складу, в тому числі і тим, хто приймає участь в АТО. У зв’язку з цим є прохання підтримати даний проект рішення”.

Коли тодішній секретар Київради Олексій Резніков і депутат Вовченко запропонували внести відповідні гарантії у проект рішення, Прокопів заявив, що таку можливість повинні оцінити юристи.

Коли Резніков ще раз це запропонував “додати редакційно, що з урахуванням гарантійного листа щодо цільового призначення побудови будівництва житлового будинку для особового складу та бійців АТО”, Прокопів знову зіслався на гарантійний лист.

“Ми маємо гарантійного листа від замовника. Замовник – Міністерство внутрішніх справ – будує відомче житло для своїх працівників, які зараз беруть там участь. Зараз у зв’язку із пропозиціями колег зробити рішення юридично неможливим до виконання не вважаю за доцільне”, – сказав він.

Пругар пояснила, що Прокопів мав на увазі не передачу всіх 100% квартир, а озвучував гарантію ГУ МВС Києва про те, що певна частина квартир, яку інвестор – компанія “Укрбуд” – передасть столичній міліції як замовнику, буде передана бійцям АТО з ймовірністю 100%.

Також вона додала, що “відповідно до статті 40 закону про містобудівну діяльність міськрада не мала права вимагати гарантій” від забудовника про наступну передачу квартир.

“Українська правда” отримала у своє розпорядження лист від управління матеріального забезпечення ГУ МВС в Києві, на який посилався Прокопів. У ньому йшлося, що “у запланованому будівництві житлового будинку більшу частину квартир буде надано працівникам міліції, які отримали поранення та каліцтво в зоні АТО”.

Як відомо, раніше журналісти на основі цих цитат Прокопіва, який наразі є секретарем Київради, зробили сюжет про те, що компанія-забудовник “Укрбуд” не передала квартири бійцям АТО, а виставила їх на продаж. Пізніше журналіст Денис Бігус повідомив, що МВС дало відповідь на запит журналістів, згідно з якою бійцям АТО буде надано лише 9% квартир у цьому будинку.

У свою чергу в компанії заявили, що і не повинні були передавати квартири бійцям АТО, оскільки є інвесторами цього будівництва, а МВС як замовнику у ньому належить лише частина. І лише цю частину, додали в “Укрбуді”, МВС може передавати за власним розсудом.
…

Правда України

your ad here

У минулі вихідні в Києві влаштували фестиваль молодого українського вина.

Метушився серед гостей Валерій Петров з села Струмок, що в Татарбунарському районі Одеської області.

Дуже йому хотілося, щоб люди спробували його “екологічне вино”, яке Валерій Петров зі своєю сім’єю чи не першим став виробляти в Україні. На розливі стояла його гостинна і добродушна дружина.

Ходив по залу чванливий і гордовитий Іван Плачков, який зароблені в енергетиці гроші вкладає в свою виноробню “Колоніст” недалеко від Ізмаїлу.

Ігор Зенталь привіз молоде вино, яке він справляє з винограду, вирощеного під Києвом на декількох дачних сотках.

Були винороби з-під Львова і з Закарпаття, з Миколаївської області та Херсонської. Звучить багатообіцяюче, немов вся Україна відкрила льохи і готується залити Київ своїм молодим вином.

Однак виноробів, які пригощали вином зі своїх “гаражних” чи малих винокурень, насправді було небагато – всі вмістилися в одному залі київської арт-галереї. Майже всі вони балансують на межі життя і смерті, і в будь-який момент можуть зникнути.

Не привіз цього разу свої вина Євген Шнейдеріс – власник і директор виноробні “Бейкушем”.

Другий тиждень Шнейдеріс захищає свою невелику, але вже відому виноробню Beykush Winery від атаки податкових органів.

Сам перший заступник начальника Державної податкової служби Сергій Білан повідомив гігантським постом на своїй сторінці у мережі про виявлення в Миколаївській області “підпільного цеху з виробництва контрафактного алкоголю”.

Очевидно, що Білану було складно проілюструвати цей важливий пост фотографіями, бо Beykush Winery візуально важко назвати підпільним цехом, а дубові бочки на фотографіях – точно не те, що зазвичай показують в телевізійних сюжетах, коли розповідають про нелегальне виробництво алкоголю.

1 жовтня 2015 на виноробню приїхали слідчі з Очаківського районного УМВС та в рамках досудового розслідування зробили обшук. За результатами обшуку знайдено те, що і повинно бути виявлено на виноробні – обладнання виноробства і власне його результати.

На майно наклали арешт, ємності опечатали і залишили на відповідальне зберігання, поки йде слідство.

Через два місяці приїхала вже слідча група Державної фіскальної служби, щоб провести новий обшук, заарештувати і вивезти обладнання.

“Спочатку вони почали виносити наше майно, потім почали заносити назад. Тоді почали з’ясовувати з представниками УМВС, під чиїм таки арештом наше майно. Зрештою, вони перерахували що у нас було – ємності, обладнання, склали протокол і поїхали. Судячи з динаміки подій – чекаємо продовження цієї вистави”, – розповів Євген Шнейдеріс.

Слідство ведеться за статтею про заподіяння шкоди держбюджету на суму 394 650 грн і незаконному виробництві алкоголю.

В аналогічній ситуації може виявитися абсолютно будь винороб в Україні, крім декількох великих компаній, які змогли отримати ліцензії і заплатили півмільйона гривень мита.

Зараз податківці проводять по всій країні операцію “Акциз-2015”, і їм треба кожен день звітувати про успіхи. На горілчану мафію вони наїхати бояться, великих винних гравців зачіпати остерігаються. Відіграються на ентузіастах і романтиках.

За Beykush Winery заступився відомий російський підприємець Євген Чичваркін, який втік з Росії відкрив у Лондоні найбільший винний магазин. Він назвав вина Beykush Winery найкращими в Україні і закликав владу припинити знищення виноробні і всього цього чутливого бізнесу.

Виноробство через скандал навколо Beykush Winery підтримав губернатор Одеської області Михайло Саакашвілі.

“Злочин – це не діяльність малих виробників вина, а податкова система, яка заганяє сотні тисяч таких виробників у тінь через ідіотський півмільйонний податок за рік на дозвіл торгувати вином. Я дуже сподіваюся, що найближчим часом Верховна Рада скасує цей податок.

Скасування цього податку – частина “Одеського пакету реформ”, який був внесений нами в Раду. Міністр сільського господарства Олексій Павленко нас підтримує, залишилося тільки голосувати. Просто поки ми чекаємо, майже щодня ось так вбивають бізнес”, – написав Саакашвілі.

Тим не менш, Євген Шнейдеріс і його підприємство виявилися майже в безвихідному становищі. Чинне законодавство спрямоване проти дрібних і середніх виробників вина. Державі ці виноробні не потрібні, великим виробникам вони заважають.

З одного боку, закон не забороняє виробляти в Україні вино, але продавати його практично неможливо.

“У себе в будинку я побудував, фактично, експериментальну лабораторію, де разом з аспірантами профільних вузів ми почали проводити експерименти з виноградом і виноградниками, щоб зрозуміти, які вина ми будемо робити. Ми купували виноград у сусідніх господарствах. Пробували різні технології, і спостерігали за розвитком вина в часі. Про результати я постійно писав у соціальних мережах, і зараз за нами стежить більш 6000 чоловік. Вина, створені в результаті наших експериментах, займали перші місця на всеукраїнських виставках.

Крім того, я постійно писав листи депутатам ВР, в міністерство АПК, в Міністерство економрозвитку з метою ініціювати реформи у виноробній галузі, де Україна має непогані стартові умови, але через застосовуваного законодавства, яке було актуально півстоліття тому, країна змушена плентатися в хвості цивілізації.

Підпільний цех пише листи в держоргани, займає перші місця на виставках вин?”- обурюється Євген Шнейдеріс.

Не буду вдаватися в юридичні подробиці цього наїзду податківців на виноробню. Напевно, Євген зуміє захистити свою справу. Але проблема реально стоїть дуже гостро в масштабах всієї країни.

На півдні України майже в кожному дворі роблять вино, ви можете купити пляшку і білого, і червоного. Правда, вздовж дороги в Одеській області – сотні гектар занедбаних виноградників. Запущені поля як під час війни. Тільки ця війна триває вже третє десятиліття.

Офіційно, в Україні тільки 17 або 19 виробників вина, які мають ліцензії на його оптовий продаж. Ну нехай їх буде 20! На всю країну.

“Коли у всьому світі локомотивом місцевого виноробства є невеликі приватні господарства, яких тисячі в кожній виноробної країні, в Україні вони де-факто заборонені. Неможливість їх появи обумовлена ​​і високою вартістю необхідних ліцензій, і складністю проходження всіх бюрократичних процедур для отримання всіх дозвільних документів, і загальною атмосферою створеної для підприємництва”, – пояснює Євген Шнейдеріс.

За його словами, протекціоністська політика, що проводиться державою, обмежується тільки одним питанням: як би продовжити писати “шампанське” і “коньяк” на вироблених в Україні товарів.

Виробники вина платять державі 500 тис. грн за ліцензію. Це вже серйозний удар по малих виноробнях.

Фіксований ліцензійний збір необхідно платити незалежно від обсягу виробництва. Якщо господарство виробляє 10 тис пляшок на рік, то ліцензійний збір в ціні кожної пляшки становить 50 грн. Це робить вино неконкурентним на ринку.

Молода депутат Ганна Гапко, напевно, з подачі вино-горілчаних ділків внесла до парламенту пропозицію підвищити вартість ліцензії до 2500000 грн. Такий збір вбиває виноробів середньої руки, залишаючи тільки імпортерів дешевого алкоголю і місцевих монополістів.

Якщо ви вже накопичили 500 тис грн і хочете заплатити їх державі, то і тут вас чекає розчарування. Все прописано і обставлено так, що у вас немає шансів отримати повноцінну ліцензію – стандарти та вимоги списані з радянських документів, коли існували тільки державні великі господарства.

Наприклад, кожне господарство повинно мати власну хімічну лабораторію для контролю якості, а не користуватися послугами сторонньої. Виноробня повинна знаходитися на певному віддаленні від житлових будинків.

Сьогодні популярна тема розграбування України олігархами. Імена Ахметова, Фірташа і Коломойського стають загальними. Але проблема не в конкретних людях, а в типі управлінської та економічній системи, яка відтворюється буквально у всіх секторах економіки країни.

Йдеться про монополізм. В Україні всі прагнуть стати монополістами і швидко зняти надприбуток до наступного “шухеру”.

В українському виноробстві також панують монополісти. Навіть якщо у цих винзаводів є виноградники, і навіть цих виноградників – 1 тис га, розливають вони в більшості своїй європейський виноматеріал, тому що дешевше купити в Македонії копійчане вино і розлити, наприклад, під Одесою, маскуючи під місцеву марку.

Але довго ця малина тривати не буде. Загинуть через кілька років і гіганти українського винокуріння, тому що як тільки ринок України відкриється для європейських виробників, країну заллють дешевим французьким, іспанським, італійським, словацьким, угорським і болгарським вином. І молдавським, і навіть австрійським. Київ у торговельних суперечках із Брюсселем не стане навіть згадувати про виноробів, тому що їх як би і немає.

Держава за участю виноробів повинно якнайшвидше розробити і прийняти комплексну програму реформування цього сектора і розвитку виноробства. У Франції працює більше 30000 винокурень, в Іспанії їх не менше. Навіть в Австрії, здавалося б, зовсім не винній країні, кілька тисяч виноробств. І лише в Україні їх офіційно немає і двох десятків.

Розвиток цієї частини аграрного сектора призведе до зростання робочих місць, розширенню інвестиційного потенціалу півдня України. Курортний сезон біля Чорного моря короткий і нестабільний, але відпочиваючим нікуди податися з пляжу.

Поява сотень нормальних виновиробників розширює сезон відпочинку на два-три місяці, дозволить розвивати нині занедбані райони, де пшениця не родить, а витрачати сили на складні культури, сил і сенсу поки немає.

У міністерстві АПК хочуть щось змінити, але поки що далі збору пропозицій справа не йде. Винороб Плачков підготував власний варіант закону, що регулює виноробство в Україні, і намагається його лобіювати через друзів-депутатів.
Власник виноробні “Бейкушем” б’є у всі дзвони і намагається врятувати своє підприємство.

Податкова інспекція рапортує про нові успіхи операції “Акциз-2015”. У першого заступника глави ГФС Сергія Білана на його сторінці у мережі в самому верху красується гасло “Просуваємо реформи! Міняємо країну!”.

А тим часом “гаражні” винороби продовжують з побоюванням і по-тихому розливати і продавати своє вино, відкуповуючись від перевірок де ящиком шампанського, де грошима. Великі гравці женуть фури з дешевим вином і готують красиві етикетки на свої пляшки. Але ж колись же треба припинити це ходіння по муках і замкненому колу?
…

Правда України

your ad here

Бізнесмен Анатолій Войцеховський – сполучна ланка 63-х компаній, що входять в так звану “Укогруп”. Вони будують в столиці близько 40 житлових комплексів на самовільно зайнятих земельних ділянках, часто – без дозвільної документації.

“Укогруп”, що має всі ознаки фінансової піраміди, проіснувала майже десять років завдяки зв’язкам у прокуратурі. Дії громадянських активістів і міської влади, які третій місяць позбавляють її “підживлення”, не дозволяючи Войцеховському захоплювати нові будівельні ділянки, призводять до неминучого падіння піраміди.

За даними КМДА, кількість інвесторів, які так і не зможуть стати законними власниками квартир – близько десяти тисяч осіб, що в 6 разів більше сумно відомої афери “Еліта-Центр”.

“Перед нами стояло завдання – продавати у що б то не стало. У інших – у що б то не стало будувати, десь брати арматуру і бетон”.

Так описав початок створення нових житлових комплексів “Укогруп” колишній менеджер з продажу Сергій – молодий чоловік, який пропрацював під початком Анатолія Войцеховського близько півроку. Це було в кінці нульових і тоді співрозмовнику не було ще тридцяти. Ми змінили його ім’я в інтересах безпеки.

Сергій стверджує, що в середньому на місяць продавав квартир на півмільйона доларів, отримуючи по 3% від угод: “У кожному житловому комплексі був свій відсоток. У нас був общак, і ми ділили його порівну на всіх”.

“Войцеховський скасував для себе всі документи. Отримати декларацію на будівництво та інші дозволи коштує певних грошей. Він вирішив йти іншим шляхом – вводити будинку в експлуатацію рішеннями судів, – розповів колишній менеджер” Укогруп”. – Єдиний орган, якому платить Войцеховський – прокуратура. Він співпрацює тільки з ними. Коли він приходить до них у гості, його зустрічають мало не з короваєм, тому що розуміють: прийшли гроші”.

Українські ЗМІ і учасники форумів інвесторів “Укогруп” називають різні дати створення будівельної піраміди Войцеховського.

Деякі вказують на сліди юридичної присутності компаній групи в Києві, починаючи з 2004 року.

Сергій, який працював у “Укогруп”, і добре знає найближче оточення бізнесмена, стверджує, що першим об’єктом Анатолія Войцеховського був ЖК “Елегант” – 32-поверховий будинок на вулиці Жилянській 118, неподалік від центрального залізничного вокзалу.

За його словами, в 2004 році Анатолій Войцеховський приїхав на вокзал без грошей, але вже незабаром пригледів неподалік відповідний для будівництва ділянку, і зв’язався з власником.

Запропонувавши останньому заманливо високий відсоток квадратних метрів площі в майбутній будівлі, умовив його на операцію.

“Якимось чином він знайшов пару тисяч гривень, побудував у борг будівельний паркан, купив жилетки, каски, і знайшов на вокзалі 10 бродяг, яким платив в день по сто гривень, щоб вони просто ходили і прибирали територію”, – розповідає співрозмовник

На майданчик запрошувалися потенційні інвестори, один з яких незабаром оплатив перші квартиру. Так був закладено першу цеглину у створення будівельної імперії.

Матрицю групи компаній ТОВ “Укоінвестбуд” заснував і очолив Анатолій Войцеховський особисто.

Згодом кількість компаній збільшувалася, загальне управління об’єктами розділили між собою ТОВ “Укогруп” на лівому березі Дніпра, і ТОВ “Сіті-Груп” – на правому. Войцеховський з часом перестав “світитися” в установчих документах.

Для оформлення найбільш проблемних об’єктів група стала користуватися послугами “дідуся Могильного”, спеціально для цього привезеного з малої батьківщини Анатолія Войцеховського – Енергодара Запорізької області.

Володимир Могильний, якому вже за 80, де-юре керівник декількох компаній, відповідальних за будівництво житлових комплексів, а також боржник за багатомільйонними кредитами групи.

За інформацією користувачів форумів інвесторів “Укогруп”, яку підтверджує і колишній менеджер Войцеховського, дідусь Могильний отримує близько п’яти тисяч доларів на місяць, розпоряджається машиною з водієм і просторою квартирою в Києві.

В обмін на це у разі виникнення конфліктів їздить на допити в прокуратуру знизує плечима і розводить руками. Мовляв, я стара людина, нічого не знаю, дайте мені спокій. Зв’язатися з ним нам, незважаючи на численні спроби, не вдалося.

Юридичні особи у складі групи по мірі виникнення проблем із законом то переоформляються, то ліквідуються, і на їх місці з’являються нові.

Згідно з даними, зібраними слідчим управлінням міліцейського главку Києва, станом на 2014 рік “Укогруп” об’єднувала 63 компанії.

Службові особи цих компаній, за інформацією МВС, “самовільно, з порушенням встановленого порядку зайняли земельні ділянки особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, санітарно-охоронних, зонах особливого використання земель”, і так далі.

Багато споруд, начебто ЖК “Печерський бастіон”, який “Укогруп” з серпня 2012 намагається побудувати прямо на місці Звіринецького скверу, супроводжувалися скандалами, бійками з найнятими забудовником “тітушками”.

Жителі навколишніх будинків об’єднувалися в активістські групи, і зверталися зі скаргами до міської влади. Ті, у свою чергу, направляли інформацію в правоохоронні органи.

Кримінальні справи щодо тих чи інших будівництв Анатолія Войцеховського аж до листопада 2012 велися розрізнено, хоча зв’язок більшості з них стає очевидною. Досить просто вивчити список їх засновників.

Так два кіпрських офшору: “Ербургхс Холдінгс Лімітед” і “Меілутіс Менеджмент Лімітед” є співвласниками компаній, що будують відразу 15 житлових комплексів. Включає ЖК “Тихорєцький” по вулиці Тихорецька, 30/7, який у 2012 році вводив в експлуатацію Анатолій Войцеховський особисто, отримавши відповідну декларацію на своє ім’я.

Роздільність кримінальних справ не дозволяло притягнути до відповідальності організаторів злочинної схеми, оскільки формально схеми не існувало – були тільки порушення правил службовими особами окремих компаній.

Прокуратура Києва на наш запит відповіла, що ще 26 листопада 2012 слідче управління київського главку МВС відкрило провадження, пов’язане з проведенням самовільного будівництва на території міста Києва. Три роки роботи не дали результату, досудове розслідування у кримінальній виробництву триває.

За даними високопоставленого джерела в прокуратурі Києва, об’єктами розслідування є “суб’єкти господарської діяльності, у тому числі – група компаній “Укогруп”. Матеріали розслідування становлять 46 томів.

Втім, і це кримінальне провадження не можна назвати “узагальнюючим”. Справа в тому, що команда районним прокуратурам – зібрати і передати всі наявні матеріали, скарги, результати перевірок та інше по об’єктах “Укогруп”, надійшла лише рік тому.

22 квітня 2014 після зміни влади в країні і, відповідно, перестановки в прокуратурі, головне слідче управління ГПУ відкрило об’єднане кримінальне провадження проти групи компаній. Це вселяє великі надії на те, що розслідування отримає хід.

На момент виходу статті в прокуратурах районів підтвердили передачу матеріалів у головне слідче управління. У ГПУ обіцяють дати розгорнутий коментар пізніше.

Результати першого року роботи по об’єднаному дослідженню є слідчою таємницею.

Слідство не завадило “Укогруп” закінчити за цей час переоформлення своїх компаній на підставних осіб.

У результаті власником “Укоінвестбуд” став Вахідов Теймур Таліб Огли. Компанію “Мега-Сіті” очолив Ісмаїлов Самір Талат Огли, менеджерами інших компаній призначені такі “відомі” на будівельному ринку професіонали, як Насибов Каміл Самандар Огли, Ніфтуллаев Джавіан Сабретдін Огли, Абілов Абулфаз Джаміл Огли, та інші. Зв’язатися з жодним з них не вдалося!

Єдина інформація про нинішніх керівників “Укогруп” – відомості нашого джерела в слідчій групі. Виявилося, що більшість з них працюють торгівцями на лівобережних ринках Києва. Втім, підтвердити або спростувати це поки не вдалося.

За приблизними підрахунками, загальна сума капіталів будівельних компаній “Укогруп”, виведених в офшори становить близько 150-ти мільйонів доларів.

В даний час залучення нових інвестицій в піраміду триває одночасно зі слідчими діями.

Час від часу ці процеси навіть перетинаються, але потім продовжуються кожен своєю течією.

Так, у вівторок 16 червня наш кореспондент не зміг потрапити у відділ продажів ЖК “Синьоозерний”, тому що приміщення було зайнято міліцією. Співробітники МВС в балаклавах і з автоматами в руках виставили працівників офісу на вулицю, оточили будівництво, і зажадали зупинити всі будівельні роботи.

“Синьоозерний” цікавий тим, що через нього можна простежити зв’язок “Укогруп” з представниками окупаційної влади Криму. А якщо очніше – зі спікером кримського “парламенту” Володимиром Константиновим, який після Євромайдану переуступив недобудований його компанією “Консоль” об’єкт своєму партнеру – “Укогруп”.

Зараз у “Синьоозерному” вже продають квартири на 25-х поверхах чотирьох секцій, хоча єдиним законним залишається попередній проект, який передбачав усього три секції і набагато меншу поверховість. Термін оренди земельної ділянки за проектом закінчився.

Керівник групи, що проводила 16 червня слідчі дії, відмовився що-небудь коментувати, посилаючись на таємницю слідства, але кивнув у відповідь на припущення нашого кореспондента про те, що їх поява пов’язана з розслідуванням того самого – об’єднаної справи проти “Укогруп”.

До появи кореспондента співробітники групи виявилися готові. З групи працівників офісу продажів, що стояли біля входу в будівлю, тут же підскочило дівчисько на ім’я Юля, що представилася “колегою-журналістом”, і почала щедро ділитися “інсайдом”, який встигла нібито роздобути. Своє прізвище вона називати не стала.

Незручність ситуації полягала в тому, що міліціонерам в “Синьоозерному” наш кореспондент був здивований так само, як і вони йому: приїзд у відділ продажів був намічений в рамках розслідування, планувалося просто поцікавитися цінами, акціями і наявністю документації під виглядом покупця. Ніякої інформації про захоплення у відкритих джерелах і розсилках не було, і дівчина помітно нервувала, розуміючи, що цілих два журналіста, які одночасно чисто випадково забрели на Виноградар – це вже багато!

Сенсаційний інсайд Юлії виявився про те, що міліція з’явилася в “Синьоозерному” під надуманим приводом про зв’язок Анатолія Войцеховського із одіозним екс-генпрокурором Віктором Пшонкою (“ви цього не пишіть, але це будівництво Войцеховського”), а насправді – міліція просто вимагає черговий хабар від компанії. З документами, переконувала Юля, у них все в повному порядку.

Стомившись слухати ці одкровення, наш кореспондент поїхав, але коли повернувся в “Синьоозерний” через день, будівництво тривало, а квартири продавалися, як ні в чому не бувало.

Якщо порівнювати “Укогруп” з шахраями, торгуючими ділянками на Місяці, то слід віддати їм належне: право власності в даному випадку спірне, зате самі ділянки в природі існують.

Що ж стосується будівництв Анатолія Войцеховського, то вже побудовані квартири зі спірним правом власності продавалися раніше – тепер продаються папірці з текстом, надрукованим на принтері про продаж “повітря”. Юридичною мовою це називається “нікчемні договори”.

Вищий пілотаж – недавня акція менеджерів групи з продажу квадратних метрів житла: якщо вам не вистачає грошей на квартиру цілком, ви можете купити пару уявних квадратних метрів в уявній сьомій черзі ЖК “Сосновий бір”. А якщо виникнуть проблеми – ці уявні квадратні метри вам запропонують в іншому уявному будинку.

Підступність в тому, що гроші ви при цьому повинні заплатити справжні.

Для роботи у відділі продажів “Укогруп” потрібна хороша фантазія. Менеджер комплексу “Мега-Сіті” Олексій, до якого під виглядом покупця прийшов наш кореспондент, намагався продати квартиру в майбутній надбудові над офісним центром по вулиці Харківське шосе, 19.

Це, одна з найбільших і найбільш потворних будівель у місті. “Укогруп” поспішає зробити її ще більш потворнішою – через брак грошей на завершення будівництва вже проданих приміщень, почалися продажі “квартир” в непередбачуваній архітектурним проектом секції 6-А.

В цілому, “Мега-Сіті” нічим не виділяється серед інших об’єктів групи: оренда землі давно закінчилася і не продовжувалася, тільки підтверджених судом боргів перед місцевим бюджетом – 16 млн. гривень, дозвільної документації на добудову поверхів немає, всі зобов’язання делеговані ТОВ “Аква Сіті “зі статутним капіталом в одну тисячу гривень.

Олексій почав бесіду гранично обережно. Щоб змусити його стати хоч трохи відвертим, довелося зображати повного ідіота.

Наприклад, розуміюче кивати у відповідь на фразу: “Так, нові поверхи ще будуються, але у нас вже все введено в експлуатацію!” Або: “Земля як була міська, так і залишилася – тепер уже за сертифікатом місто прийняло її на баланс”.

Розговорившись, Олексій довірливо повідомив, що якщо наш кореспондент захоче купити квартиру не у нього, а наприклад, у сусідньому ЖК “Флагман” (зазвичай зв’язок між об’єктами піраміди не афішується), він зможе продати і її, причому зробить велику знижку.

Втім, куди вже дешевше, ніж в “Мега-Сіті”! 10500 гривень за квадратний метр “до кінця тижня”, плюс 15% знижки за умови повної виплати.

Ще одна характерна риса будівництв “Укогруп” – економія на зручності і безпеці.

“У кожен вівторок в десять у нас проходили наради: усі звітували, скільки грошей зайшло, інше Войцеховського не цікавило, – розповів нам колишній менеджер Укогруп Сергій. – Одного разу чоловік сказав, що свайне поле робиться з 30% запасом. Тобто, при будівництві 16-ти поверхів, фундамент повинен бути розрахований на 25. Коли Войцеховський це почув, він сказав добудувати всі 16-поверхівки, які були, до 25 поверхів!”

У результаті в таких будинках виникли проблеми з ліфтами, які не піднімаються вище 16-го поверху, не вистачає потужності проводки, комусь не вистачає напору води, не кажучи вже про ризик того, що будинки просто можуть завалитися.

Загалом, абсолютно не факт, що квартира в “Мега-Сіті”, на яку поклав око наш кореспондент, буде коли-небудь підключена хоча б до каналізації.

Дивно інше: всі сусідні з описаною квартирою – продані! Це при тому, що договори “Укогруп” легко поставить під сумнів будь-який мало-мальськи навчений юрист, а перевірити законність будівництва тепер можна одним кліком в смартфоні, зайшовши на сайт містобудівного кадастру.

Громадські активісти, які вже багато років воюють проти будівництв Анатолія Войцеховського, в першу чергу відстоюють місто. Інвесторів піраміди в цьому середовищі називають радше співучасниками, ніж потерпілими.

“Усвідомлено, чи ні – вони спонсорують злочинця”, – вважає глава правління громадянської організації Євген Лєбєдєв.

Пан Лєбєдєв включився в боротьбу за Звіринецький сквер в серпні 2012 року, коли забудовник, щоб отримати доступ до майданчика задуманого там ЖК “Печерський бастіон”, поїхав через сквер бульдозером, ламаючи дерева, що вже є порушенням закону.

Місцеві жителі вийшли захищати територію, розбили там табір. Боротьба за сквер триває донині.

За словами Євгена Лєбєдєва, активні противники різних незаконних будівництв “Укогруп” поступово об’єднуються: “При загостреннях ми завжди допомагаємо один одному, ведемо загальний моніторинг, разом продавлюємо держструктури”.

Матеріали, які самостійно зібрали колеги Євгена Лєбєдєва, дозволяють відстежити всю структуру піраміди Анатолія Войцеховського, включаючи шляхи відмивання грошей через офшори.

Дізнавшись про об’єднання кримінальних проваджень, заручившись підтримкою ініціативної групи, Євген зв’язався зі слідством і запропонував волонтерську допомогу в зборі, перевірці та систематизації інформації, після чого слідчий перестав відповідати на його дзвінки.

“Всі фінансові піраміди падають – це тільки питання часу” – вважає Лєбєдєв. – Сьогодні ми бачимо уповільнення процесів будівництва по всіх об’єктах Войцеховського”.

Акція! Стань останнім учасником падаючої піраміди!

Занижена ціна передбачуваної вигоди – одна з основних ознак будь-якої фінансової піраміди.

Цієї зими Укогруп “пробила” дно неконкурентності: деякі квартири на піку зростання курсу валют можна було купити менше, ніж за 300 доларів при середній ринковій ціні 700-800 доларів за квадратний метр: у відділи продажів вишикувалися цілі черги.

Всі, хто взяв розстрочку, поспішали туди ж – погасити всю заборгованість, поки вона не збільшиться в три рази. Плюс до всього, в цей час ще зберігався попит на київські квартири серед переселенців зі Сходу України.

Замголови Київської Адміністрації Павло Рябікін вважає, що появі нової піраміди сприяли, зокрема, зміни в законодавстві.

“Раніше існував замкнутий цикл – місто виділяло землю під будівництво, визначало умови майбутньої забудови, проводило містобудівний контроль. У 2010 році парламент прийняв новий закон “Про містобудівну діяльність”, що руйнує цей процес. Думаю, це було пов’язано з присутністю будівельного лобі”.

Тепер КМДА визначає тільки містобудівні умови і обмеження. Далі забудовник має справу з ДАБКом, Мінрегіонбудом та Мін’юстом. “Тобто, загубилися механізми контролю”, – пояснює пан Рябікін.

Проте, міська влада не могла дозволити собі не звертати уваги на зростання піраміди.

“Скільки може бути постраждалих? Ми оцінюємо потенційна кількість тих, хто може бути залучений в цю компанію як співінвестори, від десяти до дванадцяти тисяч чоловік”, – заявив Павло Рябікін.

Таким чином, оціночна кількість постраждалих від будівельної афери “Укогруп” – в 6 разів більша сумно відомої афери “Еліта-Центр” і порівняна з населенням районних центрів Київської області: Баришівки, Іванкова або Володарки і Ставища разом узятих.

Міськадміністрація неодноразово зверталася до прокуратури, але та рекомендувала йти в суди з господарськими позовами.

До нинішньої весни, втомившись від безпорадності, і розуміючи ступінь загрози місту з боку “Укогруп”, КМДА за власною ініціативою взялася відбивати у Анатолія Войцеховського захоплені ділянки.

За словами Рябікіна, визначити, що будівництво належить “Укогруп”, не складно за низкою ознак. Наприклад, роботи починаються “на ділянках, де відсутня будь-яка документація”: “Так діє тільки будівельна група Войцеховського”.

Відбивати почали в прямому сенсі: отримуючи від громадянських активістів сигнал про спробу завезти будматеріали і поставити паркан, місто направляє на місця власну техніку, яка руйнує огорожі, і засипає котловани. Ця “гонка” триває досі.

У деяких випадках техніку приганяли на будмайданчики, де частина квартир вже була продана, а будівництво вже почалося, але його продовження несло велику небезпеку для міста.

Так у квітні за участю мера Віталія Кличка застосували силове знесення на трьох ділянках, раніше захоплених “Укогруп”. Один з них, ЖК “Доміно” по вулиці Фанерній, 5-А, який впритул прилягав одночасно до залізничного полотна і лінії високовольтних проводів.

Отже, після банкрутства “Укогруп” влада міста могла б провести конкурс, і залучити порядних інвесторів для завершення будівництва і законного заселення власників квартир.

Це було б можливо, якби компанії групи дотримувалися якихось будівельних норм – хоча б норм безпеки. Але, як зазначено вище, більшість будинків стоять “на чесному слові”, і міська влада поки не знає способу вирішити ситуацію без втрат.

Тому на питання, що робити постраждалим, замголови КМДА порадив: “Спробувати повернути гроші, якщо є така можливість”.

Поки Анатолій Войцеховський відповів на блокаду тим, що взявся продавати квартири на все нових і нових поверхах споруджуваних будинків. А також у нових чергах і секціях житлових комплексів, на які не розраховані ні архітектурні проекти, ні ділянки. Так, наприклад, і з’явилися “сьомі секції” комплексів “Сосновий бір” і “Флагман”.

Також він в рази збільшив і без того абсурдний обсяг реклами, і продовжує утримувати ціни на рівні 500 доларів за квадратний метр.

Справа в тому, що для існування піраміди постійно необхідний валовий дохід.
Можна викупити всі рекламні площі Києва і пропонувати квартири по 100 доларів за квадратний метр, але для нових продажів необхідний хоч клаптик землі, який кияни вже не дозволяють захопити.

Співробітники Мінрегіонбуду дали нашому кореспонденту актуальний номер мобільного телефону Анатолія Войцеховського, але на дзвінки та смс на момент виходу публікації бізнесмен так і не відповів.
…

Правда України

your ad here

Ось що повідомляє прес-служба з посиланням на лікаря-кардіолога Тетяну Кіхтенко: Геннадій Корбан, який був госпіталізований у ніч на понеділок, перебуває у стані середньої тяжкості, однак цей стан нестабільний.

За її словами, одним з робочих діагнозів наразі є ішемічна хвороба серця.

На запитання журналіста стосовно ризиків для життя Корбана Кіхтенко заявила, що наразі рано робити якісь прогнози.

“На це питання ми дамо відповідь після проведення досліджень”, – сказала вона.

У свою чергу головний лікар клініки Людмила Лєснічук заявила, що електронний браслет, який Корбан змушений носити за умовами домашнього арешту, заважає проведенню діагностичних процедур.

“Наявність засобу електронного стеження викликає перебої в роботі приладів ультразвукової та електромагнітної діагностики”, – зазначила вона.

Як відомо, у ніч на 7 грудня Корбан був госпіталізований через гострий біль у грудній клітці.

Нагадаємо, що рейдера і посіпаку олігарха Ігоря Коломойського Корбана затримали під час спецоперації 31 жовтня, правоохоронці висунули йому підозру в причетності до керівництва організованою злочинною організацією.

Перебуваючи у місці тимчасового ув’язнення Корбан заявляв про проблеми зі здоров’ям.

На початку листопада суд помістив Корбана під домашній арешт.
…

Правда України

your ad here

Здавалося б, чим може привернути увагу простий 29-річний слідчий з київської прокуратури. Якщо тільки він не є власником квартири у центрі Києва, чималої земельної ділянки та недешевої іномарки.

Мова йде про Євгена Кудрявцева, який з 2008-го року працює у Центральній прокуратурі столиці, а до цього був заступником прокурора Солом’янського району.

Журналісти пролили світло на сите життя 29-річного мажора та його родичів.

Судячи зі світлин Кудрявцева у соцмережі, він полюбляє важкий рок, пейнтбол та мандрівки. Причому літає Євген з дружиною по всьому світу. А ще у 2012-му парочка була у Нью-Йорку, де зупинялася у готелі “Plaza”, номер в якому зараз коштує приблизно 22 тисячі гривень за ніч.

Також Євген володіє квартирою у центрі міста, вартість якої складає 7 мільйонів гривень – приблизно 58 річних зарплат Кудрявцева.

Що ж до декларації, то вона у Кудрявцева достатньо скромна, хоча автомобіль, у ній зазначений, не з дешевих.

Коли Євгена запитали, звідки в нього подібні розкоші, він невиразно відповів, що у декларації усе зазначено.

Утім, родинні зв’язки Кудрявцева говорять більше, ніж він сам. Так, батько слідчого Віктор Кудрявцев 10 років працював заступником генпрокурора України. А його дід Віктор Кононенко був суддею Верховного суду. І зараз вся родина володіє значною ділянкою за містом.

Докладніше про те, звідки у Кудрявцевих майно та гроші, дивіться у журналістському рослідуванні:

…

Правда України

your ad here

Найближчим часом у парламентському комітеті збираються розглянути законопроект про таксі, розроблений депутатами від Блоку Петра Порошенка та «Народного фронту». Його суть якраз в тому, щоб ввести для ринку таксі хоч якісь правила.

Наприклад, законопроект пропонує врегулювати поняття «диспетчерська». Згідно з проектом, це повинен бути офіс в нежитловому приміщенні, спеціально обладнані місця. Крім того, повинна бути введена плата за таксометром, обов’язкові шашечки і спецліхтарики – червоні, якщо машина з пасажирами, і зелені, якщо вільна. Водії повинні мати ліцензії, і стояти виключно у спеціально відведених місцях.

«Плюсів у цього закону мало, він спрямований на те, щоб перерозподілити ринок і суттєво підвищити ціну проїзду. Ініціатори закону не приховують це, і якщо ці правила набудуть чинності, то таксі подорожчає в 10 разів», – вважає транспортний експерт Олександр Кава.

Втім, власник одного з небагатьох легальних таксі Олександр Круліковський запевняє, що страхи перебільшені. За його словами, тарифи всім доведеться підняти, але не настільки, щоб таксі стало зовсім недоступним. У його компанії тарифи вищі, ніж у нелегалів на 15-20%.

«Я за те, щоб був нормальний закон по таксі. Головне, щоб його виконували. І зараз всі таксисти повинні мати ліцензії. А насправді всього 5% таксі їздять з документами. У решти дружини сидять на кухнях і приймають замовлення. Ні парку авто, ні медперевірки, ні лічильників – нічого немає. В результаті у нас по дорогах людей возять роздовбані авто з хамами-водіями, які ні за що не відповідають. Це хіба європейський сервіс?» – Говорить таксист Андрій Коваленко.
…

Правда України

your ad here

Вже наступного року народні депутати хочуть провести революцію на ринку медпрепаратів. З цією метою вони активно готують проект закону “Про лікарські засоби”. У разі прийняття, він може дати українцям шанс на ефективне і якісне лікування. Втім, експерти налаштовані скептично – в документ, на їхню думку, закладені корупційні ризики.

Вже наступного тижня, 9 грудня, парламентський комітет з питань охорони здоров’я має намір розглянути доопрацьований законопроект “Про лікарські засоби”. Після майже річного обговорення народні депутати вирішили активізуватися, щоб якомога швидше прийняти новий закон. Цей документ повинен замінити норми застарілого профільного закону, що діє в Україні ще з 1996 року. Відтоді до нього було внесено понад 20 поправок.

Причому, бажаючих змінити законодавство, що регулює лікарську сферу, декілька. Зараз у Верховній раді зареєстровано два законопроекти “Про лікарські засоби”. Перший варіант в лютому 2015 року вніс до парламенту народний депутат Андрій Шипко (“Відродження”), а на початку березня альтернативну версію документа зареєстрував Олег Мусій (позафракційний). Втім, в кінці кінців парламентаріям вдалося домовитися і об’єднати обидва проекти в один.

Одними з ключових норм спільного законопроекту є ті, якими прописано застосування формулярної системи та галузевих стандартів медичної допомоги.

Згідно профільного закону “Про основи охорони здоров’я”, зараз в Україні діє так званий лікарський формуляр. По суті – це перелік зареєстрованих в країні ліків з доведеною ефективністю і допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним. Такі формуляри, необхідні лікарям, щоб вони знали рівень ефективності лікарських засобів.

Проте в чинному законі не зазначено, яким чином формуляри застосовуються і навіщо вони взагалі потрібні. Державний формуляр лікзасобів своїм наказом ось уже кілька років видає Міністерство охорони здоров’я. Мало того, в Україні місцеві органи влади видають свої регіональні формуляри, а медустанови – локальні.

В обговорюваному зараз законопроекті “Про ліксзасоби” застосування формуляра ставиться на чолі роботи всієї системи охорони здоров’я. У разі його прийняття, МОЗ повинен буде визначати галузеві стандарти надання медичної допомоги з використанням формулярів.

За словами виконавчого директора консалтингової компанії (спеціалізується на питаннях регулювання обігу продукції для медичних цілей, – ред.) Ганни Погодаєвої, бувають випадки, коли для лікування захворювання у формулярі і стандарті лікування вказується незареєстровану і, відповідно, недоступне в країні ліки.

В такому випадку система регулювання ринку має сприяти тому, щоб виробник був зацікавлений вивести цей продукт на ринок України. Адже це засіб буде обов’язковим для проведення курсу лікування певного захворювання.

“Цей принцип стосується і розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості. В українських виробників буде стимул виробляти те, що реально потрібно охорони здоров’я і пацієнтам. Для цього і вводяться поняття “стандарти лікування” і обов’язкові рекомендації лікарської терапії у вигляді формулярів”, – зазначила Погодаєва.

За її словами, в Україні не зареєстровано, а значить, недоступне для лікування близько 30% необхідних пацієнтам за стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я препаратів. Однак, наприклад, в достатку всіляких ліків для проведення профілактики, вітамінів.

“В Україні фармацевтична галузь ніколи не розглядалася з точки зору необхідності того чи іншого препарату для пацієнта або, принаймні, цей критерій не був основним у побудові регуляторної системи”, – повідомила Ганна Погодаева.

На думку експерта, вбудовування в законодавче поле стандартів і формулярів дозволить перейти до наступного етапу реформи – запровадження страхової медицини.

Ще однією метою нового законопроекту є впровадження європейських норм фармрегулирования в Україні, зокрема, норми Директиви ЄС №83. В ній прописані засади регулювання процесу створення ліків, а також їх клінічних досліджень, реєстрації, контролю якості, оптової торгівлі, реклами.

За словами партнера юридичної компанії Дмитро Алешко (брав участь у розробці законопроекту нардепа Андрія Шипка, – ред.), Україна зобов’язана впроваджувати норми еврозаконодательства в сегменті фармацевтичного регулювання у відповідності з угодою про Асоціацію з ЄС.

При цьому юрист зазначив, що просто перевести норми Директиви на українську мову та прийняти її у вигляді закону недостатньо – вона встановлює лише загальні принципи регулювання фармацевтичного ринку, а завдання конкретної держави – на її основі підготувати і прийняти своє законодавство.

Незважаючи на те, що чинний в Україні закон від 1996 року є застарілим, сфера контролю на ринку ліків де-факто вже давно працює за європейськими стандартами, пояснив член “Асоціації виробників ліків України” Олександр Чумак.

“Законопроект ще проходить шліфування профільними експертами, але, на мій погляд, основне завдання щодо імплементації чітких правил життєвого циклу ліків вирішена і гармонізовано з європейськими директивами. Саме їх відсутність дозволяло “чинуш” вибудовувати корупційні схеми, ризикуючи життями і здоров’ям наших громадян”, – упевнений він.

Значущою нормою нового законопроекту є також і те, що в разі його прийняття, в Україні будуть чітко виписані процедури інспектування фармацевтичних виробництв та якості ліків. Зараз вони узаконені лише нормативно-правовими актами.

“До сьогоднішнього дня інспектування виробництва ліків взагалі ніяк не формалізовано, як частина державної системи регулювання лікзасобів. І ця частина системи досі існує за межами повноважень Міністерства охорони здоров’я. Інспектування здійснюється структурою “GMP центр”, яка має незрозумілий статус, функції та адміністративне підпорядкування, хоч і діє в рамках існуючого наказу МОЗ”, – зазначила Ганна Погодаева.

Крім того, у новому законопроекті прописані критерії, за якими проводиться одноразова перереєстрація лікарських засобів через 5 років після їх першої реєстрації. Зараз цих критеріїв у законі “Про лікарські засоби” немає.

За словами Ганни Погодаевой, в разі прийняття нових норм, одноразова перереєстрація буде проводитися на підставі даних так званого фармакологічного нагляду.

“Іншими словами – за відгуками лікарів щодо ефективності та безпеки ліків, накопиченим у результаті безперервного моніторингу цих параметрів, що також є стандартним і прийнятим у всьому світі підходом “, – пояснила експерт.

Лікувальна корупція

Разом з тим, у експертів залишаються зауваження до обговорюваної зараз версії законопроекту, зокрема, якраз пов’язані з наявністю в документі корупційних моментів.

Дмитро Алешко заявив, що у доопрацьованому законопроекті прописано ряд норм, яких немає в європейській директиві.

“Так, в ній не регулюються норми щодо формулярів, порядку виписування рецептів, роздрібного обороту, фармацевтичної практики. Наявність в українському законі норм, які не регулюються європейською директивою, – це не погано. Приміром, у Чехії в законі є норми про формулярі. Але такі речі необхідно прописувати максимально прозоро”, – акцентував увагу Алешко.

Партнер юридичної компанії Лана Сінічкіна зазначила, що з тексту законопроекту незрозумілі його ідея і концепція.

“Якщо єдиною метою документа є приведення українського законодавства у відповідність з європейським, то це одне завдання. Якщо документ спрямований на дерегуляцію, то це інша задача. Але ніде автори виразним мовою не показують основну ідею такого комплексного законопроекту”, – підкреслила вона, додавши, що, з точки зору юридичної техніки та узгодженості тексту, що підготовлений законопроект – дуже низької якості.

Сінічкіна наголосила, що в законопроекті є ряд норм коррупциогенного характеру. Наприклад, те, що клінічні дослідження буде дозволено проводити в лікувальних установах, або в інших уповноважених суб’єктів господарювання”.

“Зараз клінічні дослідження можуть проводитися тільки в лікувальних закладах, які відповідають пропонованим до них вимогам. Але, коли на рівні державного органу здійснюється ще якийсь додатковий відбір, – це називається корупція”, – заявила юрист.

Крім цього, корупційні ризики закладені у визначенні “державний контроль за якістю лікзасобів”, який знаходиться в компетенції Держслужби з лексредствам. Згідно з документом, поняття контролю буде поширюватися і на рекламу ліків.

“Оцінка рекламних роликів точно не є компетенцією Держлікслужби, – пояснила Лана Сінічкіна. – Це не її сфера спеціалізації, узгодження рекламного матеріалу в Держлікслужбі – додатковий регуляторний бар’єр. А значить – додаткова можливість корупційного заробітку”.

“Крім того, не можна робити вигляд, що немає дистанційної або, як її ще називають, інтернет-торгівлі ліками. Необхідно чітко прописати цивілізовані правила регулювання цього процесу – зберігання, транспортування, відповідальності. Максимально виключити можливість розповсюдження фальсифікованих ліків через інтернет”, – підкреслив Алешко.

Для цього, за його словами, необхідно запровадити на певний перехідний період в декілька років, в ході якого і будуть розроблені ці правила.

Ще одна норма, що викликає побоювання фармринку, полягає в дозволі на торгівлю ліками не тільки в аптеках, але і безпосередньо лікарями. Для цього пропонується ввести в законодавство поняття “фармацевтична практика”. Серед іншого воно буде означати надання права торгівлі ліками амбулаторіям, фельдшерським і фельдшерсько-акушерським пунктам, центрів сімейної медицини, які розташовані у селах, де відсутні аптеки.

“Я категоричний противник того, щоб ліки продавалися через лікарів. Я розумію, що в багатьох селах немає аптек, але з іншого боку, у ліки є чіткий життєвий принцип – якщо на якомусь етапі, в даному випадку у лікаря в селі, буде допущена помилка в зберіганні, то всі попередні кроки по збереженню якості будуть перекреслені”, – запевнив Олександр Чумак.

Він також зазначив, що в законопроекті не вказано критерії зберігання ліків у лікарів, а також не прописана відповідальність за правильність зберігання.

“Чи були ці норми включені в законопроект навмисно, або вони потрапили в текст випадково, – коментувати складно, але, тим не менш, вони присутні”, – заявила Лана Сінічкіна.

Разом з тим, Олег Спіженко, помічник співавтора законопроекту Олега Мусія, запевнив, що до розгляду фінальної версії корупціогенні моменти будуть прибрані з тексту законопроекту. Також у нього буде додано норми про право дистанційної торгівлі безрецептурними ліками.

По всій видимості, обговорюваний зараз фармринку доопрацьований законопроект “Про лікарські засоби”, буде істотно доопрацьовуватися ще не один тиждень. З урахуванням того, що на 11 грудня запланований звіт уряду в Раді, а після цього у депутатів почнуться зимові канікули, висока ймовірність того, що до активної роботи над законопроектом вони повернуться не раніше лютого наступного року. Відповідно, і остаточного прийняття документа Верховною Радою не варто очікувати раніше весни 2016 року.

Разом з тим, небажання або боязнь закласти в обговорюваний законопроект ряд норм, що вже діють в Європі, може призвести до того, що відразу ж після прийняття закону може виявитися застарілим. Альтернативним варіантом подій може стати відхилення доопрацьованого документа і внесення у парламент третьої версії законопроекту.

За даними джерела на фармринку, зараз альтернативний документ розробляється кількома нардепами профільного комітету парламенту.
…

Правда України

your ad here

Сьогодні члени Кабінету міністрів починають серію звітів про виконану за рік роботу − виконання Плану дій уряду та успіхи в просуванні реформ. За день до цього марафону доповідь про діяльність уряду − в її тіньовій частині − на антикорупційному форумі презентував губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі.

Саакашвілі представив структуру української корупції на загальну суму $5 млрд, позначивши найбільш масштабні схеми та їх вигодонабувачів. Основних збитків державі завдають, за даними губернатора, концерн «Укрспирт» ($240 млн, вигодонабувач − Андрій Іванчук), Одеський припортовий завод, «Енергоатом» та інші підприємства ($700 млн, вигодонабувач − Микола Мартиненко), «Укрзалізниця» ($2,2 млрд через занижених тарифів на перевезення вантажів, вигодонабувач − Ринат Ахметов), «Укрнафта» ($2,5 млрд, вигодонабувач − Ігор Коломойський). За словами Саакашвілі, до тіньових операціях також причетні Давид Жванія та Дмитро Фірташ. «А Яценюк охоплює все на вершині», − заявив губернатор.

Міхеїлу Саакашвілі вже дорікнули в незбалансованості звинувачень − у них він зосередився на оточенні прем’єр-міністра, обійшовши мовчанням бізнесменів, наближених до президента. Крім того, він міг бути упередженим, зважаючи на власні прем’єрські амбіції. В останні тижні «молода команда» Саакашвілі говорить про переїзд до Києва як про вирішену справу. «Вони вже на валізах, мало не з квартир виписалися», − коментує наш співрозмовник, знайомий із ситуацією в команді губернатора Одеської області.

Станом на кінець минулого тижня найбільш імовірним сценарієм у політикумі вважалося збереження за Арсенієм Яценюком посади прем’єр-міністра − якщо не через особисті достоїнства фігуранта, то зважаючи на відсутність компромісної кандидатури наступника. Чи можуть змінити цю розстановку сил гучні викриття одеського губернатора?

Незважаючи на резонанс, який викликали заяви Міхеїла Саакашвілі, нічого принципово нового він не повідомив. Всі озвучені ним схеми та прізвища не раз фігурували в матеріалах журналістських розслідувань і звучали з трибуни парламенту. «У політичному середовищі це не сенсація. Але з іншого боку, вперше про це заговорила посадова особа і лідер громадської думки», − підкреслює Олександр Черненко, депутат від БПП.

Самі фігуранти звинувачень реагують на них із різним ступенем спокою. Екс-нардеп Давид Жванія, якого Саакашвілі називає партнером по схемах Миколи Мартиненка, запевняє, що до подій на підприємствах не має ніякого відношення. І наводить незаперечний аргумент: «Якби Яценюк знав, що хтось має до мене хоча б найменший стосунок − він би його на роботу двірником не взяв!» − каже він. Звинувачення прем’єра в причетності Жванії до якихось схем може робити тільки людина, не обізнана в політичній історії України, наголошує він. «Людина, яка завжди воювала за те, щоб Арсеній Петрович не був прем’єр-міністром − і раптом у нас така любов, − дивується він. − Я кілька разів коментував, що мене нічого не пов’язує з Миколою Вадимовичем Мартиненком. Це самостійний персонаж із самостійними рішеннями, тому нехай розбираються самі. Я просто тихий спостерігач, на жаль».

При цьому, незважаючи на огульні звинувачення, в головній тезі Жванія підтримує одеського губернатора: «Я вважаю, що уряд давно неефективний, і його слід замінити − це факт. Просто не дуже розумію, чому Саакашвілі займається українським Кабміном, було б логічно, якби він займався грузинським урядом», − зазначає Жванія.

Опозиційний політик Борис Колесніков, коментуючи звинувачення Саакашвілі в частині занижених тарифів на залізничні перевезення, назвав їх голослівними і не співвідносними з реаліями української економіки. «В умовах стагнуючого металургійного ринку введення світових тарифів на залізничні перевезення означає зупинку стратегічно важливих підприємств», − підкреслює він.

В цілому, опитані Forbes експерти не вважають заяви, що прозвучали в Одесі, вироком уряду. «Звичайно, звинувачення в корупції − це серйозний мінус. Україна має приклади, коли такі заяви призводили до відставок і криз. Але з іншого боку, були заяви, після яких люди залишалися на своїх місцях і нічого не змінювалося», − каже політолог Олексій Гарань.

Черненко підкреслює, що визначати долю прем’єра буде парламент, у якому хоч і є певне невдоволення роботою КМУ, але також гостро стоїть питання збереження коаліції. «Сказати, що після заяв Саакашвілі відставка Яценюка − питання вирішене, не можна», − вважає він.

Без «Народного фронту» зберегти коаліцію практично неможливо, і це дає шанс Арсенію Яценюку «пережити зиму». Правда, катастрофічний рейтинг прем’єра сам по собі зменшує можливості для маневрів. «Зараз він виглядає, не як рівний президенту і його партії, а як молодший партнер у коаліції. І звинувачення в корупції ще більше послаблюють позиції Яценюка», − каже Гарань. На його думку, найбільш імовірні наслідки демаршу Саакашвілі − скорочення лобізму інтересів олігархів або перерозподіл вигод від цієї діяльності. «Для Яценюка зараз непроста пора для прийняття рішень, але шанс залишитися є, якщо він зможе вийти з-під вогню критики, а не приверне ще більше стріл», − зазначає експерт.

Те, що звинувачення пролунали в день приїзду в Україну Джо Байдена − швидше фактор тиску на самого прем’єра, ніж меседж віце-президенту США, який обізнаний про успіхи українського уряду як мінімум не гірше за одеського губернатора. «Якщо раніше позиція США полягала в тому, що між Порошенком і Яценюком має бути взаємна співпраця, то зараз у Заходу накопичилося багато запитань до уряду. На жаль, Яценюк не показав свого реформаторського потенціалу», − резюмує Гарань.

Представники «Народного фронту» вчора були недоступні для коментарів. У традиційних «10 хвилинах з прем’єр-міністром» Арсеній Яценюк теми звинувачень Міхеїла Саакашвілі не торкався.

Безвідносно до звинувачень Саакашвілі, представникам уряду Яценюка у звітах цього тижня буде складно представити переконливі докази реформ. «Навіть якщо говорити про міністерство внутрішніх справ та їх нову патрульну поліцію − це не реформа як така. Якщо співвіднести кількість нових поліцейських − не більше 10-ти тисяч, і загальний чисельний склад МВС у 300 000, ми розуміємо, що насправді ніякої реформи не відбулося», − каже політолог Віталій Бала.

За його словами, найкращий індикатор змін − позитивні зрушення в житті окремо взятого громадянина, і за цим показником роботу всіх без винятку міністерств можна описати словом «провал». «Особливо видно цей провал у Міністерстві економічного розвитку. Простий приклад − бюджет мав готуватися саме з позиції цього міністерства, але цього не відбувається», − каже він.

Борис Колесніков також зазначає, що «гаманці − найкращі монітори», і виходячи з особистого добробуту, кожен українець може об’єктивно оцінити роботу Кабміну.

«В цілому, немає стратегії виходу з кризи. Традиційні ринки втрачено, нові не знайдено. Соціальні питання не вирішені. Питання війни на сході теж не вирішене. Втрачено транзит, а без транзиту Україна не використовує свою геополітичну перевагу», − перераховує він основні проблеми.

Він зазначає, що на Банковій лежать десятки кілограмів досліджень, перетворених на макулатуру, де прописано поетапні плани впровадження реформ, але ніхто не поспішає їх реалізовувати.

Сергій Терьохін, колишній міністр економіки України, аналізуючи роботу економічного блоку Кабміну, пропонує розпочати реформи з того, щоб скасувати Мінекономіки. «Міністерство економіки в тому вигляді, як зараз − це нікому не потрібна штука, хоча це близько 14-ти тисяч людей на зарплаті. Але скажіть, чим зараз займається це міністерство? Нічим. Сьогоднішній міністр розповів, що вони довго займаються дерегуляцією бізнесу. Але для цього існує маленьке бюро в уряді», − стверджує він. Контроль над тендерами, які раніше здійснювало Мінекономіки, передано Антимонопольному комітету, а просуванням українських товарів за кордон завідує Міністерство закордонних справ. «Так навіщо вони потрібні? Потрібно скоротити хоча б третину цього міністерства!» − упевнений він.

У частині податкових баталій Терьохін вважає, що перемога не дісталася жодної зі сторін. «З одного боку антисоціальний проект Мінфіну, з іншого − навіть більш антисоціальний проект Комітету Южаніної. Обидва проекти пропонують зменшити ставки, але не звертають уваги на базу, − каже він. − Якщо все-таки уряд піде на повномасштабну реформу податкового права, тоді у нас в наступному році ніхто не принесе гроші для того, щоб, наприклад, побудувати нове виробництво і дати робочі місця».

В цілому, всі експерти сходяться на думці, що точкові відставки − якими б вони не були − не вирішать проблем української економіки, оскільки міняти потрібно всіх. Активно тиражоване політиками твердження, що результат реформ буде видно через 5-10 років, не витримує ніякої критики, оскільки є вірним лише для фундаментальних реформ, в той час як не відбувається ніяких. «Якщо глава уряду не пішов зі своєю політичною партією на вибори − ось це реальний результат всієї діяльності Кабінету міністрів», − підкреслює Бала.
…

Правда України

your ad here

Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor ‘s знизило рейтинги “Приватбанку”, що входить до групи найбільших, з СС/С до SD через укладення угоди про реструктуризацію боргу. Про це йдеться в повідомленні агентства.

13 листопада “Приватбанк” підписав угоду з кредиторами про реструктуризацію двох випусків цінних паперів – субординованих облігацій обсягом 150 млн доларів з початковим терміном погашення в лютому 2016 р і пріоритетних незабезпечених облігацій на суму 200 млн доларів з початковим терміном погашення у вересні 2015 р.

“Ми розглядаємо реструктуризацію цих випусків як пропозицію про обмін цінних паперів, зроблену в стресовій фінансовій ситуації, і вважаємо, що це рівнозначно вибірковому дефолту за зобов’язаннями банку”, – відзначає S&P.

Агентство планує вжити рейтингову дію відносно “Приватбанку” в найближчі кілька днів, слідом за проведенням аналізу кредитоспроможності банку після завершення реструктуризації боргу.

Як повідомлялося раніше міжнародне рейтингове агентство Fitch підвищило довгостроковий рейтинг в іноземній валюті Приватбанку з RD до ССС.
…

Правда України

your ad here

Факти фальсифікації Volkswagen показників викидів шкідливих речовин як у автомобілів на дизельному паливі, так і у деяких моделей на бензині, в даний час вже підтверджені документально, і, схоже, автоконцерну доведеться продати частину своїх цінних активів для того, щоб компенсувати неминуче відкликання машин, оплатити штрафи регулюючих органів і врегулювати колективні позови.

За даними Reuters, автовиробник тільки що домовився про кредитну лінію на 21 млрд євро, прийнявши умови кредиторів. У порядку її забезпечення Volkswagen Group довелося гарантувати 13 європейським банкам, що він готовий продати будь-який з своїх активів на значно більшу суму, щоб повернути гроші в обумовлений кредитною угодою термін, якщо не вдасться знайти інше джерело фінансування.

Першим на плаху може потрапити підрозділ MAN, що поставляє високопродуктивні дизельні та газові двигуни самого широкого спектру для різних галузей, редуктори, силові установки та інші промислові компоненти. Вартість активів MAN становить 4-5 млрд євро.

Анонімне джерело повідомило, що концерн може також відмовитися від брендів по випуску автомобілів класу «люкс» Lamborghini і Bugatti, а також від виробництва мотоциклів Ducati. Втім, як зазначає ресурс Road and Track, вартість цих активів відносно невелика, так як вони випускають продукцію обмеженими партіями і розраховані на специфічний ринок.

Знову ж таки, ці суми можуть виявитися краплею в морі, якщо розрахунки аналітиків швейцарського фінансового конгломерату Credit Suisse відповідають дійсності. За їхніми оцінками, «дізельгейт» обійдеться автоконцерну у величезну суму близько 78 млрд євро.
…

Правда України

your ad here